директор Центру українознавства філософського факультету, доктор політичних наук, професор кафедри політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заслужений працівник освіти України
Народився 02.01.1942 в с. Ядути Борзнянського району Чернігівської області); доктор політичних наук, професор. Академік АН ВШ України (2007). Заслужений працівник освіти (2012).
Закінчив у 1969 історичний факультет Київського університету. З 1969 старший методист підготовчого факультету для іноземних громадян, 1969–71 заступник голови профспілкового комітету Київського університету. Протягом 1971–74 навчався в аспірантурі філософського факультету Київського університету. У Київському інституті легкої промисловості 1974–87: асистент, старший викладач, доцент кафедри наукового комунізму. З 1987 працює у Київському університеті: доцент, професор (з 2000) кафедри політології. З 2001 по 2006 – завідуючий кафедри українознавства Київського національного університету технології та дизайну (за сумісництвом). З 2007 директор Центру українознавства філософського факультету Київського університету. Читає нормативні навчальні та спеціальні курси: «Політологія», «Історія української політичної думки», «Партологія», «Історія української і зарубіжної культури», «Націологія», «Етнополітологія», «Етнополітична безпека». Підготував 4 доктори та 22 кандидатів наук.
Кандидатська дисертація «Проблеми формування політичної армії революції в країнах Латинської Америки» (1975), докторська дисертація «Етнонаціональна ідентичність у контексті формування української нації» (1999).
Сфера наукових інтересів: політологія міжнародних відносин, етнонаціональна ідентичність, її місце і роль в націо- і державотворчому процесі України, історія і теорія політичних партій, міжконфесійні відносини, розвиток демократії, громадянського суспільства.
Вперше в українській соціогуманітаристиці: ввів у науковий обіг поняття «політична армія революції», яке розглядається важливим суб’єктивним чинником соціальної революції; вперше охарактеризував причини поразки чилійської революції 1973 р.; обґрунтував необхідність введення у науковий обіг поняття «етнонаціональна ідентичність» як сукупність взаємопов’язаних та взаємообумовлених етнічних і національних ідентифікаційних чинників, які, з одного боку, є підставою для віднесення окремої особи чи групи людей до певної етнонаціональності, а, з іншого, їх відокремлення від іноетнічних або ж інонаціональних спільностей та визначив місце і роль етнонаціональної ідентичності у системі самоорганізації українства; запропонував при визначенні сутності української нації використовувати громадянську концепцію, сутність якої розкривається через систему суспільних взаємин, які є основою створення різного роду громадсько-політичних організацій та спільностей, у тому числі і націй; при розробці етнонаціональної політики запропонував враховувати двовимірність шляхів формування української нації – політичного та етнічного. Тільки за таких умов етнонаціональна політика виконає поставлені перед нею завдання – формування етнонаціональної ідентичності, яка є необхідною умовою консолідації української нації, збереження міжнаціональної злагоди та миру в державі.
В Україні першим розробив та впровадив у науково-освітній процес у Київському університеті навчальні курси: «Основи партології», «Етнополітична безпека», «Націологія». Розробив концепцію та опублікував у співавторстві навчальні посібники для студентів ВНЗ (з грифом МОН України): «Основи партології», «Історія української політичної думки», «Українознавство». Вперше у вітчизняній соціогуманітаристиці сформулював визначення: предмету партології як науки та навчальної дисципліни, у полі якого покладено вивчення політичних партій та утворених на їх основі партійних систем, процес їх формування та функціонування; запропонував визначення предмету дослідження українознавства, як науки, що вивчає українство та його теоретико-методологічні засади тощо.
Неодноразово призначався членом Експертної Ради ВАК України, спеціалізованих вчених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Відповідальний редактор журналу «Українознавчий альманах», Вісника «Українознавство», календаря-щорічника «Українознавство». Член редакційних колегій ряду наукових журналів: «Політологічний вісник», Вісника «Філософія. Політологія» та ін. Член Чернігівського земляцтва у м. Києві. Бере активну участь в офіційних земляцьких заходах.
Голова правління Спілки викладачів вищої школи та науковців України (2003–2007).
Нагороджений медалями: «Захисник Вітчизни» (1999), «В пам’ять 1500-ліття Києва» (1982), нагрудним знаком «Учасник бойових дій» (1998), знаком МОН України «За наукові досягнення» (2008). Відзначений Почесною грамотою МОН України (2001), Київським міським головою «Подякою» (2005, 2009), Почесною грамотою (2003). У зв’язку із 175-річчям КНУ імені Тараса Шевченка відзначений Прем’єр-міністром України «Подякою» (2009).
Автор близько 300 наукових і науково-методичних праць.
Основні праці: Етнос і нація: проблеми ідентичності. К. 1998; Етнонаціональні процеси в сучасній Україні: досвід, проблеми, перспективи. К. 1996 (у співавт.); Українська політологія: витоки і еволюція. К. 1995 (у співавт.); Політологія: довідник. К. 2004 (у співавт.); Партологія: навчальний посібник. К. 2006 (у співавт.); Філософська складова українознавства в Університеті св. Володимира. Українознавство–2009. Календар-щорічник. К. 2008; Проблеми формування зовнішньополітичного іміджу сучасної України. Українознавчий альманах. К. 2009; Українознавство як наука та навчальна дисципліна. Українознавство: навчальний посібник. К. 2009; Політико-психологічні аспекти Голодомору 1932–1933 рр. Соціальна психологія. № 3. 2009; Історія України. Джерельний літопис (К., три видання: 2008, 2012, 2016, у співавт.); Історія української політичної думки: навч. посіб. За ред. М. І. Обушного. К. Вид-во ВПЦ «Київський університет». 2013 (в співавт.); Консолідація українства в постколоніальну добу: монографія. За ред. проф. М. І. Обушного. К. Педагогічна думка. 2019 (у співавт.); Чернігівчани у Київському університеті: довідник. За заг. ред. проф. М. І. Обушного. К. 2019 (у співавт.); Сучасне українство: цивілізаційні виклики та відповіді: монографія. К. 2019 (у співав.).
Література: Белых А. Методика. Мастерство. Знамя. Ежедневная газета Одесского военного округа «Защитник Родины». 1964. № 25 (5602); Філософський факультет (документи та матеріали). За ред. А. Є. Конверського. К. 2004; Мадіссон В. В. Внесок до розвитку політології: довідник «Політологія». Освіта. 9–16 березня 2005; Пахарєв А. Д. Вагомий внесок у політичну науку. Трибуна. 2005. № 1–2; Червінський В. Серцем чиста людина. Освіта. 21–28 червня 2006; Цвих В. Про автора. Микола Обушний. Ядути: село і люди. К. 2011; Микола Обушний. Шлях до себе. К. 2011.
Посилання на опубліковані праці проф. М.І. Обушного (Google Scolar Citations: кількість праць – 323, цитування h – індекс 9, i10 – індекс 8): https://scholar.google.com.ua/citations?user=baRUmHEAAAAJ&hl=ru, а також у понад 100 кандидатських та докторських дисертацій з політології та українознавства.