Про Центр

Центр українознавства розпочав роботу в системі науково-дослідної частини університету з 30 серпня 2000 р., з 15 березня 2007 р. перебуває у складі філософського факультету. Його керівник – доктор політичних наук, професор М. І. Обушний. На 1 червня 2019 р. у Центрі працюють фахівці різних спеціальностей, які займаються комплексними дослідженнями в галузі українознавства: кандидати історичних наук С. Кагамлик, К. Кобченко; кандидати філософських наук Н. Авер’янова, І. Грабовська; кандидат психологічних наук Т. Воропаєва; кандидат філологічних наук Л. Сорочук; філософ ІІІ категорії, що проводить НТР, Л. Ковтун. Випускники аспірантури Центру працюють в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та інших вищих закладах освіти України.


Видання та сайти, започатковані Центром українознавства

 

 

 

 

 


Українознавчі студії в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Розвиток українознавства від найперших систематизованих праць про Україну й українство до утвердження його як особливої системи знань, теорії пізнання і методології науки пройшов довгий і тернистий шлях. Цінні узагальнюючі праці про козацьку Україну в ретроспективі історії були створені ще у другій половині XVIII ст. – (“Краткое описание о казацком народе П. Симоноввського (1765), “Краткая летопись Малой России В. Рубана (1776), анонімна “Історія Русів” та ін.). У добу великого національного самоусвідомлення (XIX ст.) став можливим динамічний розвиток українознавства як науки завдяки працям великої плеяди дослідників: Д. Бантиша-Каменського, М.Маркевича, П.Куліша, І.Срезневського, М.Костомарова, М.Максимовича, П.Лукашевича, В.Антоновича та багатьох інших. Квінтесенцією розвитку українознавства став методологічний посібник С. Єфремова “Українознавство” (1920 р.). Провідним центром українознавчих студій було також Наукове товариство імені Шевченка в Галичині.

Розвиток енциклопедичних українознавчих знань започаткувала – з ініціативи М.Грушевського – двотомна енциклопедія “Український народ в його минулому і сучасному” (вийшла російською мовою у Петрограді в 1914 – 1916 роках). Її наступницею стала Українська Загальна Енциклопедія, підготовлена протягом 1930-1935 рр. у Львові переважно силами НТШ, третій том видання було присвячено передовсім проблемам українознавства. Нарешті, після Другої світової війни, професор Володимир Кубійович, відновивши у Мюнхені діяльність Наукового товариства імені Шевченка, за допомогою його дійсних членів створив власне Енциклопедію Українознавства (праця вийшла протягом 1949 – 1952 рр. у трьох томах, перевидана у 90-х рр. ХХ ст.).

У 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. у зв’язку з розумінням необхідності пошуку нових форм і моделей подачі знання утверджується ідея розбудови науки українознавства як нагальної потреби сучасності. В цей час утверджуються два підходи до розуміння українознавства. З одного боку, ставлення до нього як до галузі етнографії, етнології, заперечення його як окремої науки, тлумачення українознавства як явища часткового, чи просто як суми знань різних наукових дисциплін. З іншого – розгляд українознавства як системи наукових інтегративних знань про Україну і світове українство.

Саме такий підхід став основою для створення в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка першого науково-освітнього центру, який би органічно поєднував українознавчі дослідження з практичними завданнями творення національної науки, освіти, виховання і державотворення. У березні 1991 р. при філологічному факультеті Київського державного університету з ініціативи його декана, професора П.П.Кононенка, створюється громадське освітньо-наукове об’єднання – Асоціація “Інститут українознавства”.

24 січня 1992 року в.о. міністра вищої і середньої спеціальної освіти України Л.О.Каніщенко, зважаючи на ухвалу Вченої ради Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка та подання оргкомітету представників понад 20 виших навчальних закладів м.Києва, підписав наказ про створення Інституту українознавства. Його директором було призначено декана філологічного факультету КДУ, професора П.П.Кононенка. Інститут складався з шести відділів, у структурі яких було 134 штатні одиниці, та Український національний гуманітарний ліцей.

Метою діяльності Інституту українознавства КДУ було: організація й видання українознавчих досліджень; підготовка науковців-українознавців з різних галузей історичного буття,матеріальної і духовної культури, освіти, науки, націє- і державотворення, міжнародних відносин України; організація шкіл та курсів української мови і для вітчизняних, і для іноземних громадян; здійснення обміну науковцями, педагогами, студентами, ліцеїстами із закордонними вищими та середніми навчальними закладами, центрами, інституціями; розробка програм вивчення та впровадження в усі сфери життя суспільства української мови як державної; створення українознавчих інституцій (кафедр, ліцеїв, філій) в Україні і за її межами; проведення міжнародних досліджень та конференцій з українознавства як цілісної, інтегративної наукової системи; впровадження українознавства як наукової методології і філософії в систему освіти та ідеології держави.

В основу досліджень Інституту було покладено “систему концентрів людського буття”: Україна – етнос; Україна – природа, екологія; Україна – мова; Україна – нація; Україна – держава; Україна – культура; Україна у міжнародних відносинах.

Історія Центру українознавства

Центр українознавства в складі науково-дослідної частини університету було створено 30 серпня 2000 р. у зв’язку з перепідпорядкуванням Інституту українознавства Міністерству освіти і науки України. Керівником Центру було призначено доктора історичних наук, професора В. І. Сергійчука.

Метою діяльності Центру було визначено здійснення комплексних наукових досліджень проблем українознавства; використання результатів наукових досліджень у контексті розвитку освіти в Україні та українському зарубіжжі; розробку перспективних проблем націє-, державо- та культуротворення; вивчення загальносвітових тенденцій розвитку досліджень з проблем націєтворення; організацію та проведення стажування фахівців з українознавства з України і зарубіжжя; підготовку та атестацію науково-педагогічних кадрів; участь в інших загальноуніверситетських наукових проектах, а також розробку проектів та участь у їх реалізації; надання організаційної та науково-методичної допомоги відповідним інституціям, що працюють у сфері українознавства.

З 15 березня 2007 р. Центр українознавства – у складі філософського факультету. Його очолив доктор політичних наук, професор М.І. Обушний.

Теоретико-методологічні основи діяльності Центру українознавства базуються на розумінні українознавства на двох рівнях: як відродженої традиційно-української системи світобачення й творення; на рівні науково-теоретичного мислення воно виступає підґрунтям, на основі якого формується свідомість сучасного українського громадянина. На цьому рівні українознавство ставить за мету узагальнення цілісного і достовірного знання про Україну і світове українство, а також українського світобачення у часі та просторі.

Об’єктом дослідження українознавства є реальний український світ, який творився і трансформувався упродовж тисячоліть і сьогодні репрезентує суть буття і свідомості українців як нації.

Предметом дослідження є українство як загальноцивілізаційний феномен, закономірності та особливості його формування і розвитку в часо-просторовому вимірі як на теренах України, так і поза ними.

Українство (як загальноцивілізаційний феномен) – це збірне поняття, що охоплює і етнічних, і політичних українців, а також представників української діаспори. Оскільки українці проживають у понад 60 країнах світу і не втратили своєї етнонаціональної ідентичності, українство є загальносвітовим феноменом. Системоутворюючим чинником його буття як великої соціальної групи є українськість в її етнічній, культурно-мистецькій, громадянсько-політичній та інших формах.

Цей підхід до тлумачення об’єкта і предмета українознавства, розроблений та розпрацьований співробітниками Центру українознавства, дозволяє говорити про існування у Київському університеті оригінальної наукової школи українознавства, яка є унікальним науковим об’єднанням, котре вивчає українство як загальноцивілізаційний феномен, закономірності та особливості його формування і розвитку в часо-просторовому вимірі як на теренах України, так і поза ними, а також системоутворюючі чинники українського світу.

Докладніше про об’єкт і предмет українознавства див.: Українознавство: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. М.І. Обушного. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – Розд. 1; Обушний М. І., Воропаєва Т.С., Мостяєв О.І. Теоретико-методологічні засади сучасного українознавства // Українознавство. – 2008. – № 4. – С.45–50.

Співробітники центру

На час створення Центру у ньому працювало 17 штатних співробітників (з них 16 кандидатів наук) та 14 сумісників (7 докторів і 7 кандидатів наук).

  • Частина співробітників Інституту українознавства Київського національного університету перейшла працювати до Центру.
    із них працюють зараз – канд.психол.н. Т.С. Воропаєва; канд.філос.н. І.М. Грабовська; канд. іст. н. С.Р. Кагамлик; канд.філол.н. Л.В. Сорочук (2002–2015 рр.); Л. Ковтун;
    працювали до певного часу – І.В. Андрущенко (по 31.12.2000 р.); канд. іст. н. Л.В. Божук (31.12.2010 рр.); канд.філос.н. Т.М. Ємець (до сер. 2014 р.); канд.іст.н. С.В. Конча† (по 31.12.2015 р.); канд.філос.н. О.І. Мостяєв (по 31.12.2015 р.); Л.М. Кирик (до сер. 2013 р.); Л.В. Павелковська (до сер. 2013 р.); к.іст.н., з 2007 р. – д.іст.н. В.М. Піскун (по 31.12.2010 рр.); канд.філол.н. А.В. Ціпко (по 31.12.2010 рр.); к. філос.н. О.В. Щербатюк (по 14.10.2004 рр.).
  • Пізніше до штату Центру долучилися нові співробітники:
    працюють зараз – канд.іст.н. К.А. Кобченко (з 1.06.2005 р.); канд.філос. н. Н.М. Авер’янова (з 23.11.2007 р.);
    працювали певний час – канд.філол.н. Т.Л. Шептицька (12.11.2001 – 3.08.2015 рр.); канд. іст. н. І.В. Пасько (2002–2009 рр.); к.іст.н. З.І. Хижняк (25.09.2002–30.06.2003 рр.); д.іст.н. А.Л. Зінченко (2004–31.07.2006 рр.); Т.П. Оришич (2.02.2004–18.09.2006 рр.); канд. іст. н. Б.А. Короленко (18.07.2005 – січ. 2008 рр.); канд. іст. н. І.Б. Василик (1.01.2011 – 31.12.2015 рр.).
  • У різні роки сумісниками та за договорами-підрядами працювали:
    Т.І.Артюшенко (2003 р.); член-кор. НАН України В.Д. Баран (2000–2002 рр.); В.М.Барташ (2002 р.); д.іст.н. В.К. Борисенко (2001–2003 рр.);.); канд. іст. н. І.Б. Василик (2010); к. іст.н. І.В. Верба (2001 р.); канд. геогр. н. І.І. Вінниченко (2002 р.); д.іст.н. Б. М. Гончар (2001 р.); канд.іст. н. А.В. Денисенко (2002 р.); д.іст.н. Л.Л. Залізняк (2000–2002 рр.); канд.філос.н. М.Ю.Зелінський (2002 р.); д.іст.н. А.Л. Зінченко (2001 р.); канд.психол.н. Т.С. Кириленко (2001–2002 рр.); канд.іст.н. В.К. Кириченко (2002 рр.); д.філос.н. В.С. Крисаченко (2000–2002 рр.); канд.іст.н. В.С. Лозицький (2001–2002 рр.); С.О. Матвєєва (2003 р.); академік АПН України Л.І. Мацько (2000–2002 рр.); д.іст.н. Л.Г. Мельник (2000 р.); д.біол.н. О.Я. Пилипчук (2002 рр.); канд.філол.н. В.О. Радванська (2002 р.); Т.О. Сапрун (2003 р.); канд.філол.н. В.Ф.Святовець (2001–31.08.2002 рр.); д.іст.н. С.П. Сегеда (2000–2002 рр.); д.іст.н. В.І. Сергійчук (2000–15.03.2006 р.); Н.М. Сидоренко (1.10–31.12.2002 р.); М.Ю. Скирда (2002 р.); канд. філол. н. Ю.Д. Солод (2000–2002 рр.); канд.філол.н. Г.П. Стрельчук (2001 р.); О.Г. Таран (2002–2003 рр.); Л.О. Тимошенко (2003 р.); канд.іст.н. Н.О. Щербак (2001–30.06.2003 рр.); канд.іст.н. Л.В. Яковлєва (2001–2002 р.).
  • Станом на 2019 р. працюють: директор Центру – д.політ.н., проф. М.І, Обушний; співробітники: канд.філос.н. Н.М. Авер’янова, канд.психол.н. Т.С. Воропаєва; канд.філос.н. І.М. Грабовська; канд.іст.н. С.Р. Кагамлик; канд.іст.н. К.А. Кобченко, канд.філол.н. Л.В. Сорочук; Л.І. Ковтун.

Наукові теми та проекти

З 2000 р. науково-дослідна робота в Центрі українознавства проводилася у межах загальноуніверситетської Комплексної наукової програми «Наукові проблеми державотворення України».

Упродовж 2000–2005 рр. Центр українознавства виконував самостійну науково-дослідну тему «Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій» (№ 2000БФ-010). Керівник теми – д. і. н., професор Володимир Іванович Сергійчук.

У 2006–2010 рр. Центр розробляв наукову тему «Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти» (№ 06БФ 034-01). Керівники теми – д. іст. н. Володимир Іванович Сергійчук, з 15.03.2007 р. – д. політ. н., професор Микола Іванович Обушний. Вона виконувалася в межах університетської Комплексної програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України». У 20112015 рр. співробітники Центру розробляли науково-дослідну тему «Українство у світовому цивілізаційному процесі: історичний досвід та перспективи» (11БФ 041-02), яка виконувалась у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації».

У 2016-2018 рр. співробітники Центру виконували науково-дослідну тему «Консолідація українства в постколоніальну добу» (№ 16 БФ065-01) у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації».

Із травня 2019 р. співробітники Центру українознавства працюють над темою «Конфліктизація культурно-історичного простору українства в умовах сучасних загроз».

Поза виконанням держбюджетних тем як співробітники Центру у різні часи долучалися до виконання інших наукових проектів. Зокрема співробітниками Центру, науковцями Київського національного університету імені Тараса Шевченка та інших навчальних та наукових закладів було підготовлено Енциклопедичний довідник «Український Петербург». Вона містить системний комплекс матеріалів – понад 2000 біографічних та тематичних статей, присвячених життєдіяльності українців у Санкт-Петербурзі упродовж понад 300 років (з 1703 р. і до сьогодні).

Упродовж 2003–2004 та 2008–2010 рр. та з 2013 р. співробітники Центру українознавства готували та упорядкували Науково-довідкове електронне видання «Енциклопедія Київського університету» (інтернет-версія на сайті http://eu.univ.kiev.ua). Матеріали цього проекту було частково використано при підготовці видання «Професори Київського університету».

Впровадження наукових результатів у навчальний процес

Результати досліджень співробітників Центру впроваджуються в навчальний процес:

У рамках вищої освіти в Україні для студентів вищих навчальних закладів підготовлено й опубліковано посібник «Українознавство» (К., 2008); розроблено програму навчального курсу з українознавства; програми вступних і кандидатських іспитів та лекційний курс для аспірантів із спеціальності 09.00.12 – українознавство (72 год.).

На основі власних наукових розробок співробітниками Центру щороку читаються лекційні курси та спецкурси для студентів вищих навчальних закладів м. Києва та іноземних слухачів:

  • підготовлено текст та ілюстративний супровід лекції «Моя Україна – вільна держава» (до Дня незалежності України), за матеріалами якої читаються лекції для студентів університету;
  • підготовлено нормативний курс «Українознавство» для студентів І курсу культурології філософського факультету та курс за вибором для студентів ІІІ курсу філософського факультету;
  • розроблено програму і курс лекцій (30 годин) «Історія української політичної думки»; курс лекцій для аспірантів Центру українознавства з спеціальності 09.00. 12 – українознавство;
  • розроблено цикл українознавчих лекцій для студентів-славістів, які перебували на стажуванні в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
  • читаються курси лекцій «Становлення і розвиток політичної думки в Україні», «Політичні партії в системі громадських об’єднань», «Етнонаціональна політика» для студентів-бакалаврів Інституту філології та факультету соціології «Суспільно-політичні доктрини у діяльності політичних партій», «Електоральна діяльність політичних партій», «Партійна система сучасної України» для студентів-політологів філософського факультету

Аспірантура

Від початку діяльності у Центрі діяла аспірантура та докторантура зі спеціальності 09.00.12 – українознавство (історичні та філософські науки).

У 2000–2005 рр. на базі Центру українознавства діяла Спеціалізована вчена рада Д 26.001.01 з правом проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук за спеціальностями 09.00.12 – українознавство (історичні та філософські науки) та 07.00.07 – історія науки і техніки. За цей період у раді аспірантами та пошукувачами Центру українознавства було захищено 13 кандидатських дисертацій, з них 12 – зі спеціальності 09.00.12 – українознавство (9 – історичні і 3 – філософські науки) і 1 – за спеціальністю 07.00.07 – історія науки і техніки.

З кінця 2006 р. спецради зі спеціальності 09.00.12 – українознавство відкрито на філософському (філософські науки) та історичному (історичні науки) факультетах.

Аспірантами, докторантами, співробітниками та пошукувачами Центру упродовж 2000–2019 рр. захищено 3 докторських і 30 кандидатських дисертацій, з них 25 – зі спеціальності 09.00.12 – українознавство (18 – з історичних наук, з них 2 докторські дисертації, і 7 – з філософських наук) і 8 дисертацій з інших спеціальностей.

Конференції, круглі столи

Станом на вересень 2019 р. Центром проведено 70 конференцій, семінарів та круглих столів, в тому числі 45 міжнародних.
Центр проводить регулярні щорічні наукові конференції (відбуваються наприкінці жовтня) з профільної науково-дослідної тематики. Починаючи з 2007 р., Центр організовує окрему секцію та круглі столи із українознавчої проблематики у рамках щорічних міжнародних конференцій «Дні науки філософського факультету». У 2011–12 рр. на базі Центру проведено цикл конференцій із тематики «Міграція у контексті цивілізаційної трансформації України і світу».

Публікації Центру українознавства

Результати новітніх українознавчих досліджень як аспірантів та співробітників Центру, так і провідних фахівців з українознавства КНУ та інших наукових і освітніх установ, оприлюднюються у ряді періодичних видань. Як члени редакційної колегії та безпосередні учасники, співробітники Центру продовжили видання започаткованого ще 1994 р. збірника наукових праць «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство». З 2001 р. це видання, що до того виходило спорадично, стало регулярним щорічником. Станом на кінець 2019 р. Вийшло друком 20 випусків «Вісника».

Інше періодичне видання Центру українознавства – Календар-щорічник «Українознавство» виходило упродовж 2001–2010 рр. Всього вийшло 10 номерів, які, крім наукових статей, містили матеріали, приурочені до ювілейних дат, історичних подій та річниць народження видатних українців тощо.

У 2009 р. започатковано ще одне профільне видання Центру – «Українознавчий альманах». Матеріали збірника формуються як за результатами щорічних наукових конференцій Центру українознавства, так і за спеціально-тематичним принципом. Станом на кінець 2019 р. вийшло 23 випуски.

Концептуальні напрацювання та теоретико-методологічні позиції Центру також викладено в ряді збірок наукових праць співробітників Центру та провідних українознавців України і світу. Найважливіші з них див.

Міжнародні зв’язки

У 2000–2005 рр. Центр українознавства у рамках державної програми «Освіта в українському зарубіжжі» виступав координатором освітньо-методичного забезпечення освітніх закладів українського зарубіжжя. 1–4 листопада 2000 р. було проведено І Міжнародну науково-практичну конференцію «Освіта в українському зарубіжжі: досвід становлення і перспективи». Пізніше за такою тематикою було проведено ще дві конференції (18–21 серпня 2001 р. та 27–29 жовтня 2003 р.). Вони проводилися на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка за сприяння Міністерства освіти і науки України, Державного Комітету України у справах національностей та міграції, Української Всесвітньої Координаційної Ради, Товариства «Україна – Світ» та за підтримки державних органів. Рішення та підсумки роботи цих конференцій надали новий імпульс у пошуках ефективних механізмів взаємодії української діаспори й України, а відтак – реалізації державної політики в галузі збереження та розвитку освіти в українському зарубіжжі. Крім того, співробітниками Центру було розроблено Програму для недільних шкіл українського зарубіжжя «Український світ» та методичний посібник «Український світ».

У рамках програми «Освіта в українському зарубіжжі» співробітники Центру здійснювали перепідготовку науково-педагогічних кадрів для освітніх установ зарубіжжя. З метою допомоги у перепідготовці кадрів до роботи в нових історичних умовах та підвищення науково-методичного рівня української освіти було організовано та проведено курси підготовки вчителів українського зарубіжжя, що дало їм можливість виробити оптимальну структуру навчальних закладів рідною мовою. Упродовж 2001–2005 рр. на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка було проведено шість навчально-методичних семінарів для освітян українського зарубіжжя з українознавчих предметів (українська мова та література, історія, народознавство, географія України, мистецтво).

Співробітники Центру брали активну участь у ряді міжнародних закордонних конгресів, конференцій та проходили стажування. У рамках співробітництва з українською громадою Естонії протягом 2001–2006 рр. співробітники регулярно виступали перед її представниками в Естонії.

Нині Центром українознавства проводиться міжнародна співпраця на постійній основі:

Німеччина
З університетом м. Констанц (Німеччина). Кобченко К.А. є його послом, перебувала там за стипендією фон-Гумбольдта.

Білорусь
З Державним історичним музеєм м. Могильова, Могильовським державним університетом харчування

Австрія
Кобченко К.А. входить до складу Австрійсько-української комісії істориків

Канада
З громадською організацією «Жінки в науці» Союзу Українок Канади