Історія Центру українознавства

Центр українознавства в складі науково-дослідної частини університету було створено 30 серпня 2000 р. у зв’язку з перепідпорядкуванням Інституту українознавства Міністерству освіти і науки України. Керівником Центру було призначено доктора історичних наук, професора В. І. Сергійчука.

Метою діяльності Центру було визначено здійснення комплексних наукових досліджень проблем українознавства; використання результатів наукових досліджень у контексті розвитку освіти в Україні та українському зарубіжжі; розробку перспективних проблем націє-, державо- та культуротворення; вивчення загальносвітових тенденцій розвитку досліджень з проблем націєтворення; організацію та проведення стажування фахівців з українознавства з України і зарубіжжя; підготовку та атестацію науково-педагогічних кадрів; участь в інших загальноуніверситетських наукових проектах, а також розробку проектів та участь у їх реалізації; надання організаційної та науково-методичної допомоги відповідним інституціям, що працюють у сфері українознавства.

З 15 березня 2007 по кінець 2015 рр. Центр українознавства – у складі філософського факультету. З 2016 р. знову у складі НДЧ.

Теоретико-методологічні основи діяльності Центру українознавства базуються на розумінні українознавства на двох рівнях: як відродженої традиційно-української системи світобачення й творення; на рівні науково-теоретичного мислення воно виступає підґрунтям, на основі якого формується свідомість сучасного українського громадянина. На цьому рівні українознавство ставить за мету узагальнення цілісного і достовірного знання про Україну і світове українство, а також українського світобачення у часі та просторі.

Об’єктом дослідження українознавства є реальний український світ, який творився і трансформувався упродовж тисячоліть і сьогодні репрезентує суть буття і свідомості українців як нації.

Предметом дослідження є українство як загальноцивілізаційний феномен, закономірності та особливості його формування і розвитку в часо-просторовому вимірі як на теренах України, так і поза ними. Одним із найбільш важливих чинників формування і розвитку українства є Україна як територія, країна (як єдність народу, природи і культури), а також суверенна, незалежна держава у Східній Європі, титульним народом і основним населенням якої є українці. Україну слід розглядати як етнонаціональну, соціокультурну, геоекономічну та геополітичну реальність, основними складовими якої є українська природа, українська культура і український соціум (у нерозривній єдності «спільнотного» і «суспільного»).

Українство (як загальноцивілізаційний феномен) – це збірне поняття, що охоплює і етнічних, і політичних українців, а також представників української діаспори. Оскільки українці проживають у понад 60 країнах світу і не втратили своєї етнонаціональної ідентичності, українство є загальносвітовим феноменом. Системоутворюючим чинником його буття як великої соціальної групи є українськість в її етнічній, культурно-мистецькій, громадянсько-політичній та інших формах.
Цей підхід до тлумачення об’єкта і предмета українознавства, розроблений та розпрацьований співробітниками Центру українознавства, дозволяє говорити про існування у КНУ оригінальної наукової школи українознавства, яка є єдиним науковим об’єднанням, котре вивчає українство як загальноцивілізаційний феномен, закономірності та особливості його формування і розвитку в часо-просторовому вимірі як на теренах України, так і поза ними, а також системоутворюючі чинники українського світу.

Докладніше про об’єкт і предмет українознавства див.: Українознавство: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. М.І. Обушного. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – Розд. 1; Обушний М. І., Воропаєва Т.С., Мостяєв О.І. Теоретико-методологічні засади сучасного українознавства // Українознавство. – 2008. – № 4. – С.45–50.

Співробітники центру

На час створення Центру у ньому працювало 17 штатних співробітників (з них 16 кандидатів наук) та 14 сумісників (7 докторів і 7 кандидатів наук).

Від часу заснування Центру у ньому працюють колишні співробітники Інституту українознавства КНУ канд.психол.н. Т.С. Воропаєва; канд.філос.н. І.М. Грабовська; канд.філос.н. Т.М. Ємець; канд. іст. н. С.Р. Кагамлик; канд.іст.н. С.В. Конча; канд.філос.н. О.І. Мостяєв; Л. Ковтун, Л.М. Кирик, Л.В. Павелковська. Пізніше до трудового колективу Центру долучилися канд.філол.н. Т.Л. Шептицька (з 12.11.2001 р.); канд.філол.н. Л.В. Сорочук (з 2002 р.); канд.іст.н. К.А. Кобченко (з 1.06.2005 р.); канд. іст. н. Б.А. Короленко (з 18.07.2005 р.); канд.філос. н. Н. М. Авер’янова (з 23.11.2007 р.); канд. іст. н. І. Б. Василик (з 1.01.2010, за сумісництвом).

Свого часу штатними науковими співробітниками працювали І.В. Андрущенко (2000 р.); канд. іст. н. Л.В. Божук (2000–2010 рр.), д.іст.н. А.Л. Зінченко (2004–31.07.2006 рр.); Т.П. Оришич (2.02.2004–18.09.2006 рр.); канд. іст. н. І.В. Пасько (2002–2009 рр.); д.іст.н. В.М. Піскун (2000–2010 рр.);  к.іст.н. З.І. Хижняк (25.09.2002–30.06.2003 рр.); канд.філол.н. А.В. Ціпко (2000–2010 рр.); к. філос.н. О.В. Щербатюк (2000–14.10.2004 рр.).

У різні роки сумісниками та за договорами підрядами працювали наукові співробітники Т.І.Артюшенко (2003 р.); член-кор. НАН України В.Д. Баран (2000–2002 рр.); В.М.Барташ (2002 р.); д.іст.н. В.К. Борисенко (2001–2003 рр.); к. іст.н. І.В. Верба (2001 р.); канд. геогр. н. І.І. Вінниченко (2002 р.); д.іст.н. Б. М. Гончар (2001 р.); канд.іст. н. А.В. Денисенко (2002 р.); д.іст.н. Л.Л. Залізняк (2000–2002 рр.); канд.філос.н. М.Ю.Зелінський (2002 р.); д.іст.н. А.Л. Зінченко (2001 р.); канд.психол.н. Т.С. Кириленко (2001–2002 рр.); канд.іст.н. В.К. Кириченко (2002 рр.); д.філос.н. В.С. Крисаченко (2000–2002 рр.); канд.іст.н. В.С. Лозицький (2001–2002 рр.); С.О. Матвєєва (2003 р.); академік АПН України Л.І. Мацько (2000–2002 рр.); д.іст.н. Л.Г. Мельник (2000 р.); д.біол.н. О.Я. Пилипчук (2002 рр.); канд.філол.н. В.О. Радванська (2002 рр.); Т.О. Сапрун (2003 р.); канд.філол.н. В.Ф.Святовець (2001–31.08.2002 рр.); д.іст.н. С.П. Сегеда (2000–2002 рр.); д.іст.н. В.І. Сергійчук (2000–15.03.2006 р.); Н.М. Сидоренко (1.10–31.12.2002 р.); М.Ю. Скирда (2002 р.); канд. філол. н. Ю.Д. Солод (2000–2002 рр.); канд.філол.н. Г.П. Стрельчук (2001 р.); О.Г. Таран (2002–2003 рр.); Л.О. Тимошенко (2003 р.); канд.іст.н. Н.О. Щербак (2001–30.06.2003 рр.); канд.іст.н. Л.В. Яковлєва (2001–2002 р.).

На 1 січня 2013 р. у Центрі працювало 16 співр. (з них 2 сумісники), у тому числі 2 доктори наук (політ. та істор.), 10 кандидатів наук (з них  4 – філос., 3 – істор., 2 – філол., 1 – психол.).

Наукові теми та проекти

З 2000 р. науково-дослідна робота в Центрі українознавства проводилася в межах загальноуніверситетської Комплексної наукової програми «Наукові проблеми державотворення України». Упродовж 2000–05 рр. Центр українознавства виконував самостійну науково-дослідну тему «Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій» (№2000БФ-010). Керівник теми – д. і. н., професор Володимир Іванович Сергійчук.

У 2006–10 рр. Центр розробляв наукову тему «Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти» (№ 06БФ 034-01). Керівники теми – д. іст. н. Володимир Іванович Сергійчук, з 15.03.2007 р. – д. політ. н., професор Микола Іванович Обушний. Вона виконувалася в межах університетської Комплексної програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України». У 20112015 рр. співробітники Центру розробляли науково-дослідну тему «Українство у світовому цивілізаційному процесі: історичний досвід та перспективи» (11БФ 041-02), яка виконувалась у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації».

У січні 2016 р. МОН України затвердив нову тему Центру: «Консолідація українства в постколоніальну добу».

Поза виконанням держбюджетних тем як основного завдання, співробітники Центру у різні часи долучалися до виконання інших наукових проектів. Зокрема, в 2002–2005 рр. під керівництвом проф. В.Сергійчука співробітниками Центру, науковцями КНУ та інших навчальних та наукових закладів було створено електронну версію Енциклопедичного довідника «Український Петербург». Вона містить системний комплекс матеріалів – понад 2000 біографічних та тематичних статей, присвячених життєдіяльності українців у Санкт-Петербурзі протягом понад 300 років (з 1703 р. і до сьогодні). Науковий апарат статей складають бібліографічні дані, а також ілюстративні матеріали. Енциклопедія присвячена проблемі життєдіяльності українців та процесу їхньої взаємодії та взаємовпливу із поліетнічним та багатокультурним середовищем російської «північної столиці». Означення «Український Петербург» розглядається як соціокультурний феномен, який, зокрема, виявляється у тому, що саме в Петербурзі вперше виникали, усвідомлювалися, ставилися, а часом і вирішувалися важливі проблеми, які були і залишаються актуальними для всього українського народу.

В 2003–2004, 2008–10 рр. та з 2013 р. співробітники Центру українознавства беруть участь у підготовці та упорядкуванні Науково-довідкового видання «Енциклопедія Київського університету». На сьогодні матеріали даного проекту існують у вигляді електронної бази даних та інтернет-версії.

Впровадження наукових результатів у навчальний процес

У Центрі українознавства вироблено засадничі основи концепції, що виявляє бачення постання, розвитку та основних завдань українознавства як науки та навчальної дисципліни.

Результати досліджень співробітників Центру впроваджуються в навчальний процес, передовсім, у двох вимірах.

1. В рамках вищої освіти в Україні – зокрема, для студентів вищих навчальних закладів розроблено і опубліковано посібник «Українознавство» (К., 2008); розроблено програму навчального курсу з українознавства; програми вступних і кандидатських іспитів, а також лекційний курс для аспірантів із спеціальності 09.00.12 – українознавство (72 год.).

На основі власних наукових розробок співробітниками Центру щороку читаються лекційні курси та спецкурси для студентів вищих навчальних закладів м. Києва та іноземних слухачів:

– підготовлено текст та ілюстративний супровід лекції «Моя Україна – вільна держава» (до 20-річчя незалежності України), за матеріалами якої прочитано лекції для студентів хімічного і філософського факультетів;

– читається нормативний курс «Українознавство» для студентів І курсу культурології філософського факультету та курс за вибором для студентів ІІІ курсу  філософського факультету;

– розроблено програму і читається курс лекцій (30 годин) «Історія української політичної думки» в Інституті журналістики;

– читається курс лекцій для аспірантів Центру українознавства з спеціальності 09.00. 12 – українознавство;

– прочитано цикл українознавчих лекцій для студентів-славістів м. Грац (Австрія), які перебували на стажуванні в Інституті філології.

За матеріалами відповідних лекцій підготовлено програму та навчальний посібник курсу «Історія української політичної думки» для студентів всіх гуманітарних спеціальностей університету.

Від початку діяльності у Центрі діяла аспірантура та докторантура зі спеціальності 09.00.12 – українознавство (історичні та філософські науки).

У 2000–2005 рр. на базі Центру українознавства діяла Спеціалізована вчена рада Д 26.001.01 з правом проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук за спеціальностями 09.00.12 – українознавство (історичні та філософські науки) та 07.00.07 – історія науки і техніки. За цей період у раді аспірантами та пошукувачами Центру українознавства було захищено 13 кандидатських дисертацій, з них 12 – зі спеціальності 09.00.12 – українознавство (9 – історичні і 3 – філософські науки) і 1 – за спеціальністю 07.00.07 – історія науки і техніки.

З кінця 2006 р. спецради зі спеціальності 09.00.12 – українознавство було відкрито на філософському (філософські науки) та історичному (історичні науки) факультетах.

Аспірантами, докторантами, співробітниками та пошукувачами Центру упродовж 2000–2012 рр. захищено 3 докт. і 29 канд. дис., з них 25 – зі спеціальності 09.00.12 – українознавство (18 – з історичних, в тому числі 2 докторських, і 7 – з філософських наук) і 7 дисертацій з інших спеціальностей.

Конференції, круглі столи

Станом на 1 січня 2013 р. Центром проведено 64 конференції, семінари та круглі столи, в тому числі 38 міжнародних.
Центр проводить регулярні щорічні наукові конференції (відбуваються наприкінці жовтня) з тематики, яку він розробляє. У рамках щорічних «Днів науки філософського факультету» Центр, починаючи з 2007 р., організовує окрему секцію та круглі столи із українознавчої проблематики (відбуваються у квітні).

У 2011–12 рр. Центром разом із партнерами було проведено цикл конференцій з тематики «Міграція у контексті цивілізаційної трансформації України і світу».

Видання та публікації, здійснені під егідою Центру

Результати новітніх українознавчих досліджень як аспірантів та співробітників Центру, так і провідних фахівців з українознавства КНУ та інших наукових і освітніх установ,  оприлюднюються у ряді періодичних видань. Як члени редакційної колегії та безпосередні учасники, співробітники Центру продовжили видання започаткованого ще 1994 р. «Вісника Київського національного університету імені. Тараса Шевченка. Серія: Українознавство». З 2001 р. це видання, що до того виходило спорадично, стало регулярним щорічником. Станом на початок 2013 р. Центром видано 12 з 16 випусків вісника.

Друге періодичне видання Центру – Календар-щорічник «Українознавство» виходило у 2001–2010 рр., 10 номерів). Як і Вісники КНУ «Українознавство», перші випуски Календаря-щорічника почали видаватися ще Інститутом українознавства (з 1996 р.), однак вони були малотиражними і мали виключно науково-популярну спрямованість. У 2000 р. співробітники Центру В. Піскун, А. Ціпко та О. Щербатюк розробили нову концепцію Календаря-щорічника «Українознавство», в якому публікувалися перш за все наукові статті конкретного тематичного спрямування, а також приурочені до ювілейних дат (історичних подій та річниць народження видатних українців та ін.).

У 2009 р. започатковано ще одне профільне видання Центру – щоквартальник «Українознавчий альманах». Матеріали збірника формуються як за результатами щорічних наукових конференцій Центру українознавства, так і за спеціально-тематичним принципом. Станом на 1 травня 2013 р. вийшло 11 випусків.

Концептуальні напрацювання та теоретико-методологічні позиції Центру також викладено в ряді збірок наукових праць співробітників Центру та провідних українознавців України і світу. Найважливіші з них див.

Міжнародні зв’язки Центру

В 2000–2005 рр. Центр українознавства у рамках державної програми «Освіта в українському зарубіжжі» виступав координатором освітньо-методичного забезпечення освітніх закладів українського зарубіжжя. 1–4 листопада 2000 р. було проведено І Міжнародну науково-практичну конференцію «Освіта в українському зарубіжжі: досвід становлення і перспективи». Пізніше за такою тематикою було проведено ще дві конференції (18–21 серпня 2001 р. та 27–29 жовтня 2003 р.). Вони проводилися на базі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за сприяння Міністерства освіти і науки України, Державного Комітету України у справах національностей та міграції, Української Всесвітньої Координаційної Ради, Товариства «Україна – Світ» та за підтримки державних органів. Рішення та підсумки роботи цих конференцій надали новий імпульс у пошуках ефективних механізмів взаємодії української діаспори й України, а відтак – реалізації державної політики в галузі збереження та розвитку освіти в українському зарубіжжі. Крім того, співробітниками Центру було розроблено Програму для недільних шкіл українського зарубіжжя «Український світ» та методичний посібник «Український світ».

У рамках програми «Освіта в українському зарубіжжі» співробітники Центру здійснювали перепідготовку науково-педагогічних кадрів для освітніх установ зарубіжжя. З метою допомоги у перепідготовці кадрів до роботи в нових історичних умовах та підвищення науково-методичного рівня української освіти було організовано та проведено курси підготовки вчителів українського зарубіжжя, що дало їм можливість виробити оптимальну структуру навчальних закладів рідною мовою. Протягом 2001–2005 рр. на базі КНУ ім. Т. Шевченка було проведено шість навчально-методичних семінарів для освітян українського зарубіжжя з українознавчих предметів (українська мова та література, історія, народознавство, географія України, мистецтво).

Також співробітники Центру брали активну участь у ряді міжнародних закордонних конгресів, конференцій та проходили стажування. У рамках співробітництва з українською громадою Естонії протягом 2001–2006 рр. співробітники регулярно виступали перед її представниками в Естонії.