Центр українознавства в складі науково-дослідної частини університету було створено 30 серпня 2000 р. у зв’язку з перепідпорядкуванням Інституту українознавства Міністерству освіти і науки України. Керівником Центру було призначено доктора історичних наук, професора В. І. Сергійчука.
Метою діяльності Центру було визначено здійснення комплексних наукових досліджень проблем українознавства; використання результатів наукових досліджень у контексті розвитку освіти в Україні та українському зарубіжжі; розробку перспективних проблем націє-, державо- та культуротворення; вивчення загальносвітових тенденцій розвитку досліджень з проблем націєтворення; організацію та проведення стажування фахівців з українознавства з України і зарубіжжя; підготовку та атестацію науково-педагогічних кадрів; участь в інших загальноуніверситетських наукових проектах, а також розробку проектів та участь у їх реалізації; надання організаційної та науково-методичної допомоги відповідним інституціям, що працюють у сфері українознавства.
З 15 березня 2007 р. Центр українознавства – у складі філософського факультету. Його керівник – доктор політичних наук, професор М. І. Обушний.
Теоретико-методологічні основи діяльності Центру українознавства базуються на тому, що українознавство, як відроджена традиційно-українська система світобачення й творення, розглядається як підґрунтя, на основі якого формується сучасний український громадянин. Українознавство ставить за мету цілісне достовірне знання про Україну і світове українство, українське світобачення у часі й просторі.
Об’єктом дослідження українознавства є реальний український світ, котрий створювався упродовж тисячоліть; трансформувався і, зрештою, сьогодні визначає суть буття і свідомості українців як етнічної спільноти.
Предметом дослідження є Україна як геополітична реальність та українство як загальноцивілізаційний феномен у всій своїй неповторності і своєрідності у просторі та часі.
Поняття “Україна” охоплює територію, яку заселяє український етнос сьогодні, й апріорі все, що відбувалося на цій території з найдавніших давен.
Поняття “світове українство” охоплює: українців як автохтонний етнос, що обіймає певні терени від найдавніших часів до сьогодні, і як загальносвітовий феномен (оскільки українці проживають в понад 60 країнах світу і не втратили своєї етнонаціональної ідентичності).
На час створення Центру у ньому працювало 17 штатних співробітників (з них 16 кандидатів наук) та 14 сумісників (7 докторів і 7 кандидатів наук). Від заснування Центру у ньому працюють колишні співробітники Інституту українознавства КНУ канд.психол.н. Т.С. Воропаєва; канд.філос.н. І.М. Грабовська; канд.філос.н. Т.М. Ємець; канд. іст. н. С.Р. Кагамлик; канд.іст.н. С.В. Конча; канд.філос.н. О.І. Мостяєв; канд.іст.н. В.М. Піскун; канд.філол.н. А.В. Ціпко; Л.В. Божук, Л. Ковтун, Л.М. Кирик, Л.В. Павелковська. Пізніше до трудового колективу Центру долучилися канд. іст. н. І.В. Пасько (з 15.01.2002 р.); Н. Радченко (з 2001 р.); канд.філол.н. Т.Л. Шептицька (з 12.11.2001 р.); канд.філол.н. Л.В. Сорочук (з 2002 р.); канд.іст.н. К.А. Кобченко (з 1.06.2005 р.); канд. іст. н. Б.А. Короленко (з 18.07.2005 р.); Н. Авер’янова (з 23.11.2007).
Свого часу штатними науковими співробітниками працювали І.В. Андрущенко (2000 р.); д.іст.н. А.Л. Зінченко (2004–31.07.2006 рр.); Т.П. Оришич (2.02.2004–18.09.2006 рр.); к.іст.н. З.І. Хижняк (25.09.2002–30.06.2003 рр.); к. філос.н. О.В. Щербатюк (2000–14.10.2004 рр.).
У різні роки сумісниками та за договорами підрядами працювали наукові співробітники Т.І.Артюшенко (2003 р.); член-кор. НАН України В.Д. Баран (2000–2002 рр.); В.М.Барташ (2002 р.); д.іст.н. В.К. Борисенко (2001–2003 рр.); к. іст.н. І.В. Верба (2001 р.); канд. геогр. н. І.І. Вінниченко (2002 р.); д.іст.н. Б. М. Гончар (2001 р.); канд.іст. н. А.В. Денисенко (2002 р.); д.іст.н. Л.Л. Залізняк (2000–2002 рр.); канд.філос.н. М.Ю.Зелінський (2002 р.); д.іст.н. А.Л. Зінченко (2001 р.); канд.психол.н. Т.С. Кириленко (2001–2002 рр.); канд.іст.н. В.К. Кириченко (2002 рр.); д.філос.н. В.С. Крисаченко (2000–2002 рр.); канд.іст.н. В.С. Лозицький (2001–2002 рр.); С.О. Матвєєва (2003 р.); академік АПН України Л.І. Мацько (2000–2002 рр.); д.іст.н. Л.Г. Мельник (2000 р.); д.біол.н. О.Я. Пилипчук (2002 рр.); канд.філол.н. В.О. Радванська (2002 рр.); Т.О. Сапрун (2003 р.); канд.філол.н. В.Ф.Святовець (2001–31.08.2002 рр.); д.іст.н. С.П. Сегеда (2000–2002 рр.); д.іст.н. В.І. Сергійчук (2000–15.03.2006 р.); Н.М. Сидоренко (1.10–31.12.2002 р.); М.Ю. Скирда (2002 р.); канд. філол. н. Ю.Д. Солод (2000–2002 рр.); канд.філол.н. Г.П. Стрельчук (2001 р.); О.Г. Таран (2002–2003 рр.); Л.О. Тимошенко (2003 р.); канд.іст.н. Н.О. Щербак (2001–30.06.2003 рр.); канд.іст.н. Л.В. Яковлєва (2001–2002 р.).
Центр українознавства здійснює як науково-дослідницьку, так і науково-методичну та науково-педагогічну роботу. Упродовж 2000–2005 рр. в рамках Центру виконувалась наукова тема “Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій”.
Від початку у Центрі було створено три наукові групи, що здійснювали дослідження по наступних напрямках:
У 2003 р. було утворено ще одну наукову групу:
У 2006 р. Центром започатковано нову наукову тему “Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти”. Для її здійснення було створено п’ять наукових груп:
Від початку діяльності у Центрі діяла аспірантура та докторантура зі спеціальності 09.00.12 – українознавство (історичні та філософські науки).
Для аспірантів розроблено відповідний навчальний курс, програми вступного та кандидатського іспитів. На основі цих напрацювань штатні співробітники Центру читають лекції та проводять практичні заняття.
У 2000–2005 рр. на базі Центру українознавства діяла Спеціалізована вчена рада Д 26.001.01 з правом проводити захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук за спеціальностями 09.00.12 – українознавство (історичні та філософські науки) та 07.00.07 – історія науки і техніки. За цей період у раді аспірантами та пошукувачами Центру українознавства було захищено 13 кандидатських дисертацій, з них 12 – зі спеціальності 09.00.12 – українознавство (9 – історичні і 3 – філософські науки) і 1 – за спеціальністю 07.00.07 – історія науки і техніки.
З кінця 2006 р. спецради зі спеціальності 09.00.12 – українознавство було відкрито на філософському (філософські науки) та історичному (історичні науки) факультетах.
Як члени редакційної колегії та безпосередні учасники співробітники Центру продовжили видання започаткованого ще 1994 р. “Вісника Київського національного університету імені. Тараса Шевченка. Серія Українознавство”. З 2001 р. це видання, що до того виходило ситуативно, стало регулярним щорічником. Станом на кінець вересня 2007 р. видано 7 з 11 випусків щорічника. У Віснику публікуються результати новітніх українознавчих досліджень як аспірантів та співробітників Центру, так і провідних фахівців з українознавства КНУ та інших наукових і освітніх установ.
Друге періодичне видання Центру – Календар-щорічник “Українознавство”.
Як і Вісники “Українознавство”, перші випуски Календаря-щорічника почали видаватися ще Інститутом українознавства (з 1996 р.), однак вони були малотиражними і мали науково-популярну спрямованість. У 2000 р. співробітники Центру В. Піскун, А. Ціпко та О. щербатюк розробили нову концепцію Календаря-щорічника “Українознавство”. Саном на вересень 2007 р. видано 7 випусків календаря.
Відкриває видання календарна частина (в якій наводяться найважливіші дати з української історії та релігійні свята). Найбільше значення має тематично спрямований розділ “Концепти”, в якому вміщуються провідні теоретико-методологічні концепції та актуальні наукові дослідження співробітників Центру. Наприклад, концепти календаря за 2007 р. було присвячено проблемі українського спільнотного згуртування. Розділ “Діялося” присвячений ювілейним річницям важливих історичних подій. Статті розділу “Портрети” приурочено до круглих дат від дня народження або смерті видатних суспільних, наукових та культурних діячів, котрі народилися в Україні або працювали на її теренах.
Концептуальні напрацювання та теоретико-методологічні позиції Центру також викладено в низці збірок наукових праць співробітників Центру та провідних українознавців країни.
Так, у збірці “Михайло Грушевський – науковець і політик у контексті сучасності” (2002 р.) всебічно досліджено творчу спадщину Михайла Грушевського як теоретико-методологічну основу для розвитку сучасного українознавства, розкрито його вклад в українське державотворення, а також творчо розвинуто окремі ідеї вченого у контексті актуальних проблем сьогодення.
У колективній монографії “Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького” (2003 р.) на прикладі творчості С. Рудницького викладено методологію українознавчого дослідження творчості вітчизняних вчених, зокрема розкрито її взаємозв’язок із національною культурою та ментальністю, у контексті сучасності розвинено окремі геополітичні, націєтворчі та етнозберігальні ідеї вченого.
У колективній монографії “Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини” (2004 р.) розкрито модуси постання традиції та її відтворення у часо-просторі як підґрунтя української культури. Всебічно проаналізовано виміри виникнення та становлення згртувального українського “Ми”, його творчих начал та різноякісних культурних “дій” – внутрішніх та зовнішніх.
У колективній монографії “Філософія українського буття” (2006 р.) розроблено філософський підхід до аналізу українського національного буття, що ґрунтується на принципах сучасної нелінійної картини світу. Здійснено спробу на підставі теоретичних здобутків одного з основних методологічних інструментаріїв постнекласичної науки – синергетики – узагальнити зміст історичного процесу як такого та створити синтетичну модель української історії як процесу самоорганізації. Розвинуто методологію українознавчого аналізу особистісних вимірів українського буття через аналіз життєдіяльності В. Вернадського. Також здійснено дослідження міфу як складової українського націєтворчого процесу та прояву українськості.
В 2002–2005 рр. під керівництвом проф. В.Сергійчука співробітниками Центру, науковцями КНУ та інших навчальних та наукових закладів було створено електронну версію Енциклопедичного довідника “Український Петербург”. Вона містить системний комплекс матеріалів – понад 2000 біографічних та тематичних статей, – присвячених життєдіяльності українців у Санкт-Петербурзі протягом 300 років (з 1703 р. і до сьогодні). Науковий апарат статей складають бібліографічні дані, а також ілюстративні матеріали.
Енциклопедія присвячена проблемі життєдіяльності українців та процесу їхнього взаємовпливу із поліетнічним та багатокультурним середовищем російської північної столиці. Означення “Український Петербург” розглядається як соціокультурний феномен, який, зокрема, виявляється у тому, що саме в Петербурзі вперше виникали, усвідомлювалися, ставилися, а часом і вирішувалися важливі проблеми, які були і залишаються актуальними для всього українського народу.
В 2003–2004 рр. колектив Центру українознавства брав участь у підготовці та упорядкуванні Науково-довідкового видання “Енциклопедія Київського університету”. На сьогодні матеріали даного проекту існують у вигляді електронної бази даних.
В 2000–2005 рр. Центр українознавства у рамках державної програми “Освіта в українському зарубіжжі” виступав координатором освітньо-методичного забезпечення освітніх закладів українського зарубіжжя. 1–4 листопада 2000 р. було проведено І Міжнародну науково-практичну конференцію “Освіта в українському зарубіжжі: досвід становлення і перспективи”. Пізніше за такою тематикою було проведено ще дві конференції (18–21 серпня 2001 р. та 27–29 жовтня 2003 р.). Вони проводилися на базі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за сприяння Міністерства освіти і науки України, Державного Комітету України у справах національностей та міграції, Української Всесвітньої Координаційної Ради, Товариства “Україна – Світ” та за підтримки державних органів. Рішення та підсумки роботи цих конференцій надали новий імпульс у пошуках ефективних механізмів взаємодії української діаспори й України, а відтак – реалізації державної політики в галузі збереження та розвитку освіти в українському зарубіжжі. Крім того, співробітниками Центру було розроблено Програму для недільних шкіл українського зарубіжжя “Український світ” та методичний посібник “Український світ”.
У рамках програми “Освіта в українському зарубіжжі” співробітники Центру здійснювали перепідготовку науково-педагогічних кадрів для освітніх установ зарубіжжя. З метою допомоги у перепідготовці кадрів до роботи в нових історичних умовах та підвищення науково-методичного рівня української освіти було організовано та проведено курси підготовки вчителів українського зарубіжжя, що дало їм можливість виробити оптимальну структуру навчальних закладів рідною мовою. Протягом 2001–2005 рр. на базі КНУ ім. Т. Шевченка було проведено шість навчально-методичних семінарів для освітян українського зарубіжжя з українознавчих предметів (українська мова та література, історія, народознавство, географія України, мистецтво):
Основні теоретико-методологічні та практичні напрацювання співробітників Центру регулярно апробовуються на наукових конференціях, за матеріалами яких видаються збірки наукових праць. Станом на 10 вересня 2007 р. Центром було проведено 24 конференції та круглі столи, в тому числі 9 міжнародних:
Серед Всеукраїнских найбільше теоретичне та прикладне значення мали конференції “Михайло Грушевський – науковець і політик у контексті сучасності” (м. Київ, 2002 р.) та спільна з факультетом соціології і психології “Іван Франко та Митрополит Андрей: Мойсеї Українського народу” (до 150-річчя від дня народження Івана Франка) (м. Київ, 2006 р.).
За матеріалами проведених Центром конференцій було видано 8 збірок наукових праць.
Також співробітники Центру брали активну участь у низці міжнародних закордонних конгресів, конференцій та проходили стажування.
Зокрема, проф. В. Сергійчук брав участь у роботі ХХ щорічної українознавчої конференції в Іллінойському університеті (США, 23 червня 2001 р.), виступив з доповіддю на Х Міжнародному семінарі “Українсько-польські відносини під час ІІ світової війни” (м.Варшава, 5–9 листопада 2001 р.), неодноразово виступав з науковими доповідями на конференціях та семінарах в США, Німеччині (Мюнхен, 2003 р.), Киргизстані, Угорщині.
У рамках співробітництва з українською громадою Естонії протягом 2001–2006 рр. співробітники регулярно виступали перед її представниками в Естонії:
У ході впровадження наукових здобутків Центру Українознавства в навчальний процес його співробітниками в 2008 р. було підготовлено та видано навчальний посібник для студентів ВНЗ «Українознавство» (за заг. ред. М.І. Обушного) та розроблено відповідні навчальні програми з українознавства для студентів та аспірантів Київського ун-ту.