Українознавство – 2005: Календар-щорічник


ПОДВИЖНИК НА НИВІ МОГИЛЯНСЬКОЇ ВЧЕНОСТІ
(до 315–рiччя вiд часу вступу на Київську православну митрополiю Варлаама Ясинського)

В особi Варлаама Ясинського ми бачимо одного з найвидатнiших київських iєрархiв ХVІІ– ХVІІІ ст. Вихованець Петра Могили, вiн все своє життя був носiєм могилянського духу i знаменитої могилянської вченостi.

Майбутнiй митрополит Київський, Галицький i всiєї Малої Росiї народився близько 1627 р. в шляхетськiй родинi. По закiнченнi навчання у Київському колегiумі вiн, за тогочасною традицiєю української духовної елiти, вдосконалював свiй освiтнiй рiвень в захiдноєвропейських навчальних закладах, зокрема, у Кракiвськiй академiї, за що був «ув›нчан философским ковпаком», тобто удостоєний ступеня доктора фiлософiї. На Українi вiн прийняв чернецький постриг у Києво-Печерськiй лаврi i став керувати Печерською друкарнею. Водночас «проходил учительские звания» в Київському колегiумі.

В листопадi 1665 р. корпорацiя Колегiуму в пошуках кандидатури на ректора одностайно зупинила свiй вибiр на «многоученому» Варлаамовi Ясинському. Його обрання вiтали всi тогочаснi духовнi i свiтськi, пов’язуючи з ним надiї на вiдродження колишнього рiвня навчального закладу, який занепав пiсля пожежi 1658 р. Колишнiй ректор Колегiуму Лазар Баранович писав своїм колегам: «Я в восторг› от единодушнаго избранiя, на котором Дух Святый послал нам свои язики на пречестнаго отца Ясинскаго, – плодоносную в›твь мого винограда. Поздравляю. Его вашим ректором. В нем вы нашли сокровище, скрытое в пол›»1. Київський полковник Василь Дворецький, який також радiсно сприйняв звiстку про обрання Варлаама Ясинського, писав до гетьмана Брюховецького: «К наставленiю д›тем православно-россiйским обрали на правительство от людей добрых и почтеннаго отца Варлаама Ясинскаго, который уже знатно почал строение в монастыре братцком исправляти и людей ученых на мастерство прибирати»2. Очолюючи Колегiум у 1665–1673 рр. Варлаам Ясинський доклав значних зусиль у налагодженнi його навчального процесу i матерiальному забезпеченнi3. Зокрема, 1670 р. вiн просив допомоги у Московського патрiарха Йоакима для «зело обнищавшей, всегда же день и нощь трудящейся» корпорацiї вчителiв Колегiуму.

Пiзнiше, 1693 р., Варлаам Ясинський вже у санi Київського митрополита разом з гетьманом Іваном Мазепою вiдрядить у Москву ректора Колегiуму iгумена Йоасафа Кроковського з проханням видати Братському монастирю «жалувану грамоту» i пожертви на школу, щоб процвiтали в Києвi «вiльнi фiлософськi i богословськi науки». При цьому митрополит просив також пiдтвердження «судової автономiї» Київського колегіуму4. 11 сiчня 1694 р. Колегiум отримав грамоту на право навчання не тiльки пiїтики i риторики, але й фiлософiї i богослов’я, водночас пiдтверджувалася i судова автономiя навчального закладу, що означало визнання Колегiуму вищою школою. Вже пiсля 1694 р., а особливо пiдтверджувальної грамоти Петра I 1701 р., починає широко вживатися назва «Києво-Могилянська Академiя».

Вiдомо, що 1673 р. Варлаам Ясинський добровiльно залишив ректуру й iгуменство в Києво-Братському монастирi i поселився в Києво-Печерськiй лаврi. Йому було доручено обов’язки проповiдника i керiвника Печерської друкарнi.

На той час переважаючими були проповiдi «латино-польського типу», представленi визначними лiтературними i церковно-полiтичними дiячами – Йоаникiєм Галятовським, Антонiєм Радивиловським, Лазарем Барановичем, Інокентієм Гiзелем, Єпифанiєм Славинецьким та ін. «Подобно знаменитым отцам церкви, І. Златоусту, Василiю В. и др., которые не чуждались класической науки и, внося ея элементы в свои проповеди, желали тем иметь большее влiянiе на языческую публику, и южно-русскiе проповедники второго перiода, чтобы успешно бороться с католическим влiянiем и отвлекать русскiй народ от чужих постил, должны были усвоить себе их прiемы и создать на своей почве равныя им произведенiя», – так характеризує дослiдник української проповiдi М. Марковський змiст i завдання української проповiдi цього часового вiдтинку5.

Проповiдницьку дiяльнiсть Варлаама Ясинського характеризує гомiлетичний збiрник другої половини ХVІІ ст., авторство якого незаперечно довiв у кiнцi ХІХ ст. М. Петров. Вiн є класичним прикладом подачi проповiдей за iдеєю церковного року. Збiрник мiстить понад 50 проповiдей i матерiали до них – «различная собранiя, ку пропов›ди Слова Божiя служащая», викладенi староукраїнською, а також польсько-латинською мовою, зокрема витяги з проповiдей польських єзуїтських проповiдникiв Фоми Млодзяновського6 i Павла Качинського7. Назви проповiдей вказують на мiсця їх виголошення у вiдповiднi свята i днi пам’ятi святих: Києво-Печерський монастир («Слово на день памяти преподобного Феодосiя Печерскаго», «Слово на день успенiя преподобнаго Феодосiя Печерскаго», «Слово на день Успенiя Пресвятой Богородицы»), Пустинно-Миколаївський монастир («Слово на день преставленiя святителя и чудотворца Николая») i Києво-Межигiрський Преображенський монастир (одне iз Слiв на свято Преображення) в Києвi, а також поза його межами – в Нiжинськiй Покровськiй церквi («Слово на Покров пресвятой Богородицы») i в Стародубi зi згадуванням iменi полковника Михайла Миклашевського («Слово на собор св. архистратига Михаила»), де, очевидно, Печерський архiмандрит бував за своїми обов’язками. На думку М. Петрова, в 1697 р. Варлаам Ясинський, уже в похилому вiцi, передав свої рукописнi проповiдi Димитрiю Ростовському для пiдготовки їх до друку, але цей задум так i не був реалiзований8.

Успiшне виконання Варламом Ясинським його обов’язкiв у Києво-Печерськiй лаврi сприяло його iєрархiчному зростанню. 1680 р. вiн став iгуменом Київського Пустинно-Миколаївського монастиря, а 1683 р. – архiмандритом Києво-Печерської лаври, обраним за участi всього київського клиру i свiтських «людей началных» на чолi з гетьманом Іваном Самойловичем. У своєму керiвництвi найавторитетнiшим з українських монастирiв Ясинський продовжував традицiї своїх попередникiв у вiдстоюваннi особливих прав та привiлеїв Лаври вiд московських свiтських i духовних кiл, розвитку культурно-просвiтницької справи. Велике значення у цьому мала допомога нового гетьмана – Івана Мазепи. Його гетьманування прийшлося на часи, коли вже вiдбулася змiна канонiчної юрисдикцiї Київської митрополiї. Не маючи змоги змiнити загальний статус Православної Церкви, Мазепа допомагає Лаврi повернути її найважливiший привiлей – ставропiгiю, якої вона була позбавлена актом 1686 р. Гетьман пiдтверджує i скрiплює своїми пiдписами листи, з якими архiмандрит Лаври Варлаам Ясинський звернувся до росiйського царя, прохаючи його затвердити давнє право монастиря – незалежнiсть вiд влади Київського митрополита. Врештi, лаврськi чолобитнi, привезенi в Москву 18 сiчня 1688 р. намiсником приписного до Лаври Брянського Свенського монастиря Ізмаїлом i печерським намiсником Паїсiєм, були позитивно прийнятi в московських правлячих колах – 31 травня 1688 р. Лавра одержала грамоту на ставропiгiю9.

Як вихованець i наступник Петра Могили, Варлаам Ясинський продовжує його заходи у пошуку пiдстав для соборної канонiзацiї печерських i, загалом, українських святих. Вiдомо, що у 60-х рр. ХVІІ ст. до Москви приїжджав лаврський iєродиякон Ісайя з метою пошуку в мiсцевих книгосховищах житiя преподобного Антонiя Печерського10. Зусиллями Варлаама Ясинського i керованого ним культурно-освiтнього гуртка, готувався до видання звiд житiй українських святих – Четьї-Мiнеї, яке було доручено Димитрiю Тупталу (Ростовському). Представляючи 1695 р. Московському патрiарху Адрiану щойно надруковану частину «Четьїх-Мiней», Варлаам Ясинський у супровiдному листi вказував: «усердное о том имел тщанiе, дабы, за помощiю Божiею, предстательством преблагословенныя Девы Марiи Богородицы и молитвами преподобных угодников печерских, богоугодное желанiе и намеренiе прежде мене бывшаго блаженныя памяти богомудраго архимандрита тояжде лавры святой Іннокентiя Гизеля могло ко благополучному прiити совершенiю; воеже бы книгу житiй святых дванадесять месячных в обители святой печерской расправлены и типом изображены быти возмогли»11. За Варлаама Ясинського у Лаврi було також встановлено днi загальних святкувань пам’ятi печерських подвижникiв: для Ближнiх печер – «по отданiи Праздника Воздвиженiя Креста Господня в субботу первую» (тобто в один з днiв вiд 22 до 28 вересня, починаючи з 1886 р. святкування вiдбувається тiльки 28 вересня), для Дальнiх печер – 28 серпня12.

У перiод пiдпорядкування Української Церкви Московському патрiархату Лавра стала центром опозицiї бiльшостi київського духовенства вищiй росiйськiй церковнiй владi, а Печерський архiмандрит Варлаам Ясинський – одним з найпослiдовнiших захисникiв незалежностi Київської митрополiї. Пiд час обрання Київським митрополитом Гедеона Святополка-Четвертинського вiн був першим, хто вiдкрито виступив проти такого пiдпорядкування. На Київському соборi 1685 р. вiн разом з групою духовних осiб склав листа до гетьмана Івана Самойловича, в якому перерахував всi негативнi наслiдки цього акту. Пiд тиском духовних осiб гетьман разом iз новообраним митрополитом звернулися в Москву з донесенням, в якому вказувалося на необхiднiсть погодження всiх церковних питань з Константинопольським патрiархом i дотримання всiх прав i привiлеїв Київської митрополiї, передусiм на заведення шкiл i друкарень13.

Автономiстичний напрямок дiяльностi лаврського чернецтва, який визначався особливим статусом Печерського монастиря, виявився також в iгноруваннi Лаврою вказiвки Московського патрiарха щодо вибору i посвяти Печерського архiмандрита в 90-х рр. ХVІІ ст. 1684 р. новообраний архiмандрит Варлаам Ясинський вiдмовився їхати за поставленням до Москви, а прийняв його вiд Чернiгiвського єпископа Лазаря Барановича. Проте домагання Львiвського єпископа Йосипа Шумлянського на Печерську архiмандрiю змусили Варлаама переглянути свою позицiю. Того ж року вiн направив до Московського патрiарха делегацiю за благословенною грамотою на архiмандрiю, за якою Києво-Печерська лавра була вилучена з-пiд влади Константинопольського патрiарха14. Це свiдчить про те, що в складних умовах цiлеспрямованого наступу росiйського царизму i Московського патрiархату на полiтичну i церковну незалежнiсть України, верхiвка духовенства, як i всього тогочасного суспiльства, не могла реагувати однозначно на подiї в країнi. Намагаючись з однiєї сторони всякими способами вiдстояти давнi права i привiлеї Української Церкви, її дiячi одночасно використовували зближення з Москвою для захисту своїх конфесiйних iнтересiв.

Подiбного автономiстичного курсу Лавра в цей час дотримувалася i у своїй видавничiй дiяльностi. Процес пiдпорядкування Української Церкви Московському патрiархату негативно позначився на дiяльностi Печерської друкарнi: з 1686 р. починаються методичнi утиски на лаврське друкарство. Адмiнiстрацiя монастиря, зберiгаючи пiдтверджену царською грамотою 1685 р. автономiю друку15, намагалася вiдстояти фактичну незалежнiсть у видавництвi перед росiйською свiтською i церковною владою. Це виявилося, зокрема, в iгноруваннi залежностi вiд Московського патрiарха. Попри заборону патрiарха Іоакима видавати книги без його попереднього розгляду, виданий у 1688 р. твiр Антонiя Радивиловського «Вен›ц Христов», в передмовi до якого було сказано, що вiн видається з патрiаршого благословення, насправдi не був узгоджений з патрiархом. Виявивши це, патрiарх вичитував Лаврi: «Сами судите, чего достойно д›ло сiе без благословенiя нашего архипастырства синодального дерзновенно изнесенное? По нашему же суду достойно огнесожженiя. Делавши же безсовестно, или паче л›потнее рещи преслушне, достойни по священническим канонам великаго запрещенiя и правильныя тяжкiя епитимiи»16. На книгу було накладено заборону i тiльки заступництво царiв врятувало Лавру вiд неприємних клопотiв.

Не висловлюючи вiдкрито свого незадоволення вимогами московської духовної влади, Лавра фактично їх не виконувала. Так, 1689 р. вийшла перша частина «Четьїх-Мiней» Димитрія Ростовського. Перед тим Печерський архiмандрит Варлаам Ясинський, звертаючись до патрiарха за примiрником макарiвських «Четьїх-Мiней» просив дати дозвiл на видання книги в Лаврi. Патрiарх не дав свого благословення i Лавра, не дочекавшись дозволу, видала книгу. Звинувативши Лавру в «безсовестности», патрiарх домiгся, щоб книгу, виправивши «погр›шности», було передруковано.

Формально погоджуючись висилати патрiарху книги на попереднiй розгляд, Лавра у своїй видавничiй дiяльностi i надалi намагалася обiйти духовну цензуру. В серпнi 1689 р. у листi до патрiарха Варлаам Ясинський писав: «Сiе зело есть нам трудно и невместително, того ради о крайнее разсужденiе и благословенiе челом бьем»17. У тому ж листi Печерський архiмандрит, маючи намiр друкувати вкрай необхiднi українському народу Псалтирi рiдною мовою (бо «ея же и єдинiя в типографiи не имами»), уточнював у патрiарха, як друкувати: за московським чи київським зразком: «Ибо аще по Московску, то не обыкоша сiи людiе тако читати не имут куповати, разве аще бы особный на то был монарший указ и патрiаршiй всенародный»18.

Гетьманування Івана Мазепи, який особливо шанував Києво-Печерську Лавру, вiдкрило Варлаамовi Ясинському дорогу до Київського митрополичого престолу. 1690 р. «вольною елекциею» його було зведено до сану митрополита Київського, Галицького i всiєї Малої Росiї. Завдяки клопотанню гетьмана Ясинський отримав ще й титул екзарха Московського патрiарха. При такiй впливовiй пiдтримцi київський преосвященний продовжував дотримуватися незалежного вiд Москви курсу у церковних справах, яким вiдзначився ще на становищi Печерського архiмандрита. Так, попри бажання Московського патрiарха Адрiана вiн провiв на Печерського архiмандрита свiтського кандидата – колишнього Генерального суддю Мелетiя Вуяхевича, взяв його пiд свiй особистий захист, коли той вiдмовився поїхати в Москву для поставлення (за «старостiю л›т» и «неможiем»), пiдтримував автономiстичний напрямок дiяльностi Печерської друкарнi. Користуючись «попустительством» Московського патрiарха щодо українських церковних справ i його особистою приязню, Варлаам Ясинський намагався пiдняти престиж Київського митрополичого престолу: затвердив за ним спiрнi з Чернiгiвською кафедрою Глухiвську, Борзенську i Конотопську протопопiї, приписав до Софiйського митрополичого дому Видубицький монастир, бажаючи там мати «от трудных д›л архиерейских малое н›кое тамо упоение». Докладав зусиль для пiдвищення освiтнього i духовного рiвня клиру та пастви, зокрема священики зобов’язувалися вiддавати в науку своїх синiв, а за книгою Інокентiя Гiзеля «Мир с Богом челов›ку» складати протопопам iспит на знання обов’язкiв священицького сану. Стараннями митрополита був «значне обновлен в своїм украшенiи» кафедральний осiдок – Києво-Софiйський монастир, при ньому було влаштовано бiблiотеку i упорядковувався копiями давнiх актiв архiв.

Предметом особливої турботи митрополита Варлаама, як i iнших київських архiєреїв-могилянцiв, була Києво-Могилянська академiя. За правлiння двох українських зверхникiв – Івана Мазепи i Варлаама Ясинського – вона досягла свого розквiту. Матерiальне i правове становище навчального закладу та академiчної корпорацiї отримало надiйне забезпечення гетьманськими унiверсалами i царськими жалуваними грамотами.

Сучасники високо цiнували вченiсть i благочестя Варлаама Ясинського. Його славили у своїх проповiдях могилянськi казнодiї, сучасники називали його «мужем поистине святым, постникам великим подобным, смирения необычайнаго». Св. Димитрiй Ростовський вважав його «столпом обители» Печерской, а Стефан Яворський – Геркулесом, який прийняв «почетное бремя (honorarium pondus)» пiсля Атланта – Інокентiя Гiзеля. Цим пiдкреслювалося особливе подвижництво Варлаама Ясинського на нивi могилянської вченостi.

Свiтлана Кагамлик

1Письма Лазаря Барановича. – Чернигов, 1865. – С. 185. 2Цит. за: Малеванский Ф. Пастырская деятельность киевских митрополитов с 1686 по 1796 г. II. Киевский митрополит Варлаам Ясинский. 1690– 1707 // Киевские епархиальные ведомости. – 1905. – С. 310. 3Петров Н. И. Киевская Академия во второй половине ХVІІ века. – К., 1895. – С. 31. 4Власовський І. Нарис iсторiї Української Православної Церкви / У 4-х тт. – Нью-Йорк, 1990 – Т. 3. – С. 39, 43. 5Марковский М. Антоний Радивиловский, южно-русский проповедник ХVІІ в. // Компакт. – Б. м., б. г. – С. 52. 6Головний твiр Фоми Млодзяновського (1622–1686) «Пропов›ди бес›д на нед›ли и праздники» вийшов 1681 р. в Познанi у 4-х тт. 7Ксьондз Павло Качинський по черзi керував товариствами єзуїтiв у Ярославлi, Люблiнi i Краковi. За матерiалами своєї 12-рiчної проповiдницької дiяльностi в Люблiнi вiн видав «Пропов›ди на нед›ли всего года» в 2-х тт. (Калiш, 1675, 1697) i «Пропов›ди на праздники всего года» (Калiш, 1684). 8Див.: Петров Н. Новооткрытый киевский проповедник второй половины ХVІІ века // Труды Киевской духовной академии. – 1892. – № 5. – С. 93–126; Інститут рукопису НБУВ. – Ф. 307, спр. 477. 9Харлампович К. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. – Т. 1. – Казань, 1914. – С. 242. 10Там само. – С. 8. 11Малеванский Ф. Зазн. праця. – С. 1233. 12Кабанець Є. Петро Могила і печерська канонізація 1643 р. // П. Могила, богослов, церковний і культурний діяч. – К., 1997. – С. 154. 13Архив Юго-Западной России. – Т. І. – Ч. V. – С. 103–116. 14Ульяновський В. І., Крижанiвський О. П., Плохiй С. М. Історiя церкви та релiгiйної думки в Українi / У трьох кн. – К., 1994. – Кн. 3 – С. 97. 15Огiєнко І. І. Історiя українського друкарства. – Т. 1: Історично-бiблiографiчний огляд українського друкарства ХV–ХVІІІ вв. – К., 1994. – С. 287. 16Архив Юго-Западной России. – Ч. 1. – Т. V. – № LХХVІ – С. 280–284. 17Архив Юго-Западной России. – Ч. І. – Т. V. – № LXXVI. – С. 289. 18Там само. – № LХХХ. – С. 282; Огiєнко І. І. Зазн. праця. – С. 289.