Українознавство – 2005: Календар-щорічник


МАЙСТРИНЯ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВОТВОРЕННЯ
(115 рокiв вiд дня народження Олени Курило)

Проблема створення i розвитку української вiтчизняної термiнологiї завжди була важливою i актуальною, тим бiльше такою вона є нинi, в час нацiонального вiдродження. Надання державного статусу українськiй мовi потребує систематичної термiнологiчної працi в усiх дiлянках науки i технiки. Особливого значення набуває висвiтлення шляхiв iсторичного формування i збагачення української наукової мови як необхiдного фактору розвою нацiональної науки та освiти. Саме тому з’ясування ролi наших попередникiв в еволюцiї вiтчизняного термiнотворення не мало б проходити повз увагу дослiдникiв.

Про тих, хто плiдно працював на термiнологiчнiй нивi в нелегкi часи соцiальних перетурбацiй, академiк Д. Гродзинський сказав так: «Дуже важливою була праця українських ботанiкiв i мовознавцiв, якi в 20-х роках минулого сторiччя…зберегли мовний скарб українського народу, який без цiєї працi було б втрачено в холоднi часи викорiнення української мови»1. Одним iз цих дбайливих працiвникiв була О. Курило, яка створила низку оригiнальних робiт з граматики, фразеологiї та термiнологiї української мови, протягом наступних кiлькох десяткiв рокiв вилучених з наукового обiгу через полiтичнi мiркування.

Народилася Олена Борисiвна Курило 6 жовтня 1890 р. в мiстi Слонiм Гродненської губернiї (нинi Бiлорусь), вищу освiту здобула у Варшавi. Першим, хто збудив її iнтерес до української культури та українського визвольного руху, був Євген Тимченко (1866–1948), український мовознавець, представник «народницької» течiї в українськiй лiнгвiстицi. Другим, хто вплинув на формування її активної громадської позицiї, був студент Варшавського унiверситету Дмитро Курило, який невдовзi став її чоловiком, а згодом служив старшиною в армiї УНР, спiвробiтником української дипломатичної мiсiї у Варшавi2.

В першi роки iснування молодої української держави О. Курило вже жила в Києвi. Тут вона створила пiдручник української граматики для дiтей, що витримав бiльше десяти перевидань3. У свiдомостi мiльйонiв українських школярiв вiн залишив чи не бiльший слiд, нiж усi iншi книжки тих рокiв. «Це не була наукова праця, – згадував Ю. Шерех, – це був практичний пiдручник для дiтей, …але вiн будив любов до своєї країни й мови i защеплював норми цiєї мови»4.

В цей же перiод О. Курило почала працювати над розробкою української термiнологiї. У 1918 р. вийшов складений нею «Росiйсько-український словничок медичної термiнологiї». Подальша її дiяльнiсть в цьому напрямку була пов’язана з роботою термiнологiчної комiсiї Українського наукового товариства, у статутi якого зазначалося: «Товариство має на метi сприяти розробцi i популяризацiї українською (малоросiйською) мовою рiзних галузей знань»5. До 1920 р. комiсiя пiдготувала до видання п’ять томiв матерiалiв, куди увiйшли словники з рiзних галузей природознавства. Паралельно iз нею у складi Української академiї наук працювала правописно-термiнологiчна комiсiя з чотирма секцiями: технiчною, правничою, правописною та природничою. У 1921 р., пiсля приєднання Українського наукового товариства до Академiї наук, обидвi комiсiї злилися, утворивши Інститут української наукової мови. Незважаючи на таку гучну назву, в перший рiк iснування iнститут мав лише одну штатну посаду – старшого наукового спiвробiтника, фiлолога-консультанта, яку посiдала О. Курило6.

Плiдний внесок О. Курило в роботу над словником ботанiчної номенклатури вiдзначила ботанiчна секцiя природничого вiддiлу iнституту, де зазначалося: «О. Курилова вiд самого початку словникової роботи i до кiнця її брала найактивнiшу участь i як фiлолог, що її уваги не минуло сливе нi одно слово в словнику, i ще й – разом з iншими членами Секцiї – брала вона найактивнiшу участь в iнших, поверх словникових, наукових i органiзацiйних засiданнях Секцiї. Упорядники словника через усю словникову роботу мали методологiчну й фiлологiчну пораду вiд О. Курилової завжди, як тiльки вони цiєї поради потребували. О. Курилова зредагувала, як вже згадувалося, увесь картковий до словника матерiал. Вона зредагувала також увесь матерiал зведених карток i переглянула та поробила потрiбнi фiлологiчнi поправки в рукописi словника»7. Слiд додати, що цих карток, переглянутих та виправлених О. Курило, було понад 660008. До того ж в сферу її дiяльностi входила не тiльки ботанiчна термiнологiя: в 1923 р. вийшов складений нею особисто словник хiмiчної термiнологiї9, а в 1925 р. – анатомiчний словник за її редакцiєю10.

Окрiм роботи в Інститутi української наукової мови, О. Курило була постiйною позаштатною спiвробiтницею Фольклорно-етнографiчної комiсiї, членом Комiсiї краєзнавства та Комiсiї iсторичної пiсенностi, дiйсним членом Дiалектологiчної комiсiї11. Ця дiяльнiсть теж потребувала чималих зусиль. Так, лише протягом 1923 р. за дорученням Етнографiчної комiсiї О. Курило зробила двi екскурсiї на Чернiгiвщину та одну на Полтавщину. Нею було зiбрано близько 200 пiсень, а також голосiння, шептання, казки, думи, легенди i окремi слова, що в сумi складало великий дiалектичний матерiал12.

Окрiм фахового словництва, О. Курило чимало попрацювала в галузi синтаксису i фразеологiї. Одна з найбiльш цiкавих в цьому планi робiт – «Уваги до сучасної лiтературної мови», яка вийшла в 1923 р. i тричi перевидавалась за її життя, а п’яте, посмертне видання вийшло в Канадi у 1960 р.13 Використаний при написаннi «Уваг» багатий етнографiчний матерiал дозволив авторцi виявити деякi характернi особливостi української народної мови, якi можуть сприяти її використанню як базової для створення справжньої лiтературної української мови. Вона зазначає, що народження української державностi, української школи вимагає нових культурно-нацiональних форм життя, для висловлення яких потрiбнi новi слова, новi синтаксичнi та фразеологiчнi звороти. Вiд 1876 до 1906 року українська лiтературна мова не могла вiльно розвиватися через численнi заборони росiйського уряду (хiба тiльки в Галичинi), i тому сучасна українська надднiпрянська лiтературна мова, зокрема в наукових та науково-популярних виданнях, мало нагадує українську народну мову, а бiльше – спосiб росiйського думання. Росiйська ж наукова мова надто вiддалена вiд народної, в нiй не вiдчувається своєрiднiсть росiйського народного вислову. І, на жаль, певнi стилiстичнi, синтаксичнi та фразеологiчнi особливостi росiйської мови перенесено в українську наукову мову. А «…коли сучасна українська лiтературна мова, здебiльшого наукова, …вiдбiгає свого природного джерела – народної пiдстави, де є iншi психiчнi асоцiяцiї, i набiгає чужої собi тропи, що нею йде росiйська лiтературна мова, то вона стає в такiй мiрi неприродня i штучна, що перестає бути українською мовою», – зазначає О. Курило14. Таку мову, особливо в науково-популярних та шкiльних виданнях, не зрозумiють читачi-українцi. «Народ у своєму розвитковi твердим ступає кроком тiльки тодi, коли має за пiдставу ту живу, рiдну мову, що її вiками викохала собi народня психологiя. І що бiльше українська iнтелiгенцiя хоче стати у пригодi народовi, визволити його з темряви, пiдняти його культурний рiвень, то бiльше вона повинна використовувати українську народню мову, вона повинна вчитися вiд народу висловлювати його думками, його психологiєю науковi правди. Такий є єдиний нормальний шлях, що ним може йти розвиток української лiтературної мови»15. Українська народна думка, виражена в народнiй мовi, має багато матерiалу для абстрагування, багато фразеологiчних зворотiв, якi можна було б використати i в науковiй мовi, замiсть того щоб вигадувати штучнi, неприроднi. «Усталеної української наукової мови ми ще не маємо, – пiдсумовуе О. Курило, – але маємо всi пiдстави використати багатий арсенал народної мови, створити таку мову, якою б сам народ заговорив, дiйшовши нормальним шляхом вiдповiдного культурного рiвня».

На початку 30-х рр., коли розгорнулася кампанiя цькування вiтчизняних мовознавцiв за «нацiоналiзм», плiдна праця О. Курило була раптово перервана. Вона мусила залишити Київ i перебралася до Москви, де викладала в Московському педагогiчному iнститутi. Пiсля 1932 р. жодна її праця не побачила свiт, але i надалi в пресi продовжувались нападки типу: «Виразним представником… контрреволюцiйної програми української буржуазiї в українському мовознавствi є, безумовно, Курило»16. А у передмовi до «Флори УСРР» видання 1935 р. зазначено: «…протягом ряду рокiв українськi нацiоналiсти вели контрреволюцiйну, шкiдницьку роботу, яку вони спрямовували до вiдриву вiд СРСР Радянської України… через винищування в ботанiчнiй українськiй термiнологiї спiльних з росiйською та iншими мовами Радянського Союзу слiв, уживаних серед найширших українських трудящих мас… Ось тi лiнiї, якими йшла шкiдницька “дiяльнiсть”, що її в ботанiчнiй дiлянцi вели шкiдник Яната, Курилиха та iн.»17 Зрештою, в 1937 р. О. Курило була заарештована. Пiсля перебування у московськiй слiдчiй в’язницi її звiльнили, але заборонили проживати у багатьох реґiонах. Вона оселилася на пiвночi Росiї, де i померла в 1946 р.

Творчий доробок Олени Курило, орiєнтований на розвиток вiтчизняної науки i культури, має бути використаний нами, її нащадками, в процесi унормування наукової української мови.

Вiра Гамалiя

1Гродзинський Д. М. Чотиримовний словник назв рослин (українсько-росiйсько-англiйсько-латинський). – К., 2001. – C. 5. 2Шерех Ю. Всеволод Ганцов. Олена Курило. – Вiннiпег, 1954. – 79 с. 3Курило О. Початкова граматика української мови. – К., 1918. – Ч. 1. – 95 с.; Ч. 2. – 47 с. 4Шерех Ю. Всеволод Ганцов. – C. 45. 5Устав Украинского научного общества в г. Киеве. – ЦДІА України. – Ф. 442, оп. 636, спр. 647, ч. 2, арк. 13. 6Всеукраїнська Академiя наук. Звiдомлення за 1922 р. – Прага, 1925. 7Словник ботанiчної номенклатури (Проект). – Харкiв, 1928. – C. XVIII. 8Гамалiя В. М. Внесок Олени Курило в українську наукову термiнологiю // Нариси з iсторiї природознавства i технiки. – № 44. – 2002. – С. 173– 177. 9Курило О. Словник хiмiчної термiнологiї. – К., 1923. – 144 с. 10Nomina Anatomica Ucrainica: анатомiчнi назви, прийнятi в Базелi на ІХ-х зборах / Ред. О. Курило. – К., 1925. – 82 с. 11Історiя Нацiональної академiї наук України. 1924–1928: Документи i матерiали. – К., 1998. – 762 с. 12Звiдомлення про дiяльнiсть Української Академiї Наук у Києвi за 1923 рiк: (З нагоди п’ятирiчного iснування Академiї Наук: 1918–1924). – К., 1924. – 166 с. 13Курило О. Уваги до сучасної лiтературної мови. – Вид. 5. – Торонто, 1960. – 199 с. 14Там само. – C. 8. 15Там само. 16 Василевський С. Добити ворога // Мовознавство. – 1934. – Ч. 1. – С. 27. 17Флора УСРР: Визначник квiткових та вищих спорових рослин УСРР. – К., 1935. – Ч. 1: Вищi споровi, голонасiннi та вкритонасiннi односiм’ядольнi. – C. 5.