Українознавство – 2005: Календар-щорічник


БАКТЕРІОЛОГ ФЕДІР ОМЕЛЬЧЕНКО
(до 140-рiччя з дня народження)

Федiр Захарович Омельченко народився 21 лютого 1865 р. в м. Кролевцi Чернiгiвської губернiї (нинi Сумська область) в родинi дрiбного службовця. Батько його помер рано i родина зазнала чимало труднощiв. В 1885 р., закiнчивши з золотою медаллю Чернiгiвську ґiмназiю, юнак вступив до медичного факультету Київського унiверситету св. Володимира. У цей час тут викладали визнанi фахiвцi з патологiчної анатомiї та епiдемiологiї, професори П. Перемежко, Г. Мiнх та В. Пiдвисоцький. У лабораторiї останнього Ф. Омельченко виконав свою першу наукову роботу з бактерiологiї, за яку отримав премiю iменi М. Пирогова.

У 1890 р., пiсля закiнчення унiверситету, Ф. Омельченко почав працювати лiкарем у Київському вiйськовому госпiталi, де одночасно завiдував хiмiко-бактерiологiчною лабораторiєю. В 1896 р. вiн був вiдряджений для наукового удосконалення до Петербурзької Вiйськово-медичної академiї. В 1898 р., пiсля захисту докторської дисертацiї на тему: «Сперматоґенез та його бiологiчнi основи», був призначений прозектором Уяздовського вiйськового госпiталю у Варшавi, де також очолив бактерiологiчну лабораторiю. В 1903 р. переведений на таку ж посаду у Миколаївський (Петербурзький) вiйськовий госпiталь, де працював наступнi 12 рокiв, поєднуючи поточну роботу прозектора з педагогiчною (заняття з студентами Вiйськово-медичної академiї) та науковою (керування дисертацiйними дослiдженнями). Водночас вiн завiдував хiмiко-бактерiологiчною лабораторiєю Єлизаветинської общини сестер милосердя та викладав на Рiздвяних курсах1.

У червнi 1918 р. Ф. Омельченко повернувся до Києва, де до серпня 1921 р. працював у вiйськовому госпiталi. В Києвi повною мiрою розкрився його талант до науково-органiзацiйної роботи. Ф. Омельченко став активним членом медичної секцiї Українського наукового товариства, в якiй працював разом з М. Галиним, О. Корчак-Чепуркiвським, О. Черняхiвським, Є. Черняхiвським та iн. Як згадував один з його колег М. Сисак, не було жодного засiдання секцiї, де б Омельченко не виступив з доповiддю, рефератом чи в дискусiї. Окрiм регулярних засiдань, дiяльнiсть секцiї протiкала у виданнi «Збiрника Медичної секцiї Українського наукового товариства в Києвi» та створеннi медичної термiнологiї2. На початку 1920 р. до Українського наукового товариства був переведений з Петрограда заснований там Ф. Омельченком на власнi кошти Мiкробiологiчний iнститут3. За статутом, прийнятим Товариством, метою цього закладу була розробка науково-практичних питань мiкробiологiї, актуальних для України. Поряд з теоретичними та експериментальними науковими розробками передбачалось обслуговування практичних потреб населення. В iнститутi мали бути органiзованi вiддiли зоологiї, ботанiки, бактерiологiї, мiкропалеонтологiї, лабораторiї аґрономiчної, технiчної, медичної мiкробiологiї4. Але, протягом року, так i не вдалося отримати примiщення, де можна було б розмiстити приладдя та розгорнути дослiдження, тому на засiданнi ради вiддiлу природничих наук Товариства Ф. Омельченко запропонував створити секцiю мiкробiологiї, що мала б вирiшувати проблеми органiзацiї iнституту5.

1 лютого 1921 р. нарком освiти Г. Гринько надiслав до Українського наукового товариства листа, в якому зазначалось, що є доцiльним об’єднати Українську академiю наук (яка носитиме назву Всеукраїнської) i Українське наукове товариство для створення єдиної наукової органiзацiї. Всi секцiї та установи товариства мали об’єднатися з аналогiчними пiдроздiлами академiї та увiйти у вiдповiднi академiчнi вiддiли. Керiвництво Українського наукового товариства вимушене було погодитись, i 1 червня 1921 р., коли розпочалася практична робота щодо його злиття з академiєю, вважається початком їхнього спiльного iснування6.

Протягом червня, серед iнших установ товариства, до академiї були переведенi керованi Ф. Омельченком Мiкробiологiчний iнститут, що розташувався на вул. Володимирськiй, 37, та мiкробiологiчна лабораторiя. Багато часу забрало влаштування лабораторiї, установка обладнання i бiблiотеки iнституту, тому наукова робота почала розгортатися лише в кiнцi 1921 р. 22 травня 1922 р. Спiльне зiбрання Ради Всеукраїнської академiї наук таємним голосуванням (14 проти трьох) обрало Ф. Омельченка на посаду директора Мiкробiологiчного iнституту Фiзико-математичного вiддiлу7. З цього часу за статутом вiн отримав права академiка другого вiддiлу ВУАН як директор однiєї з його установ. До штату Мiкробiологiчного iнституту було обрано також двох наукових спiвробiтникiв: професора А. Тижненко та О. Сковороду-Зачиняєва. Протягом 1922–1923 рр. в iнститутi поряд з науковою роботою проводилась науково-органiзацiйна дiяльнiсть, що виявлялася в рiзних формах: в допомозi Київському ветеринарно-зоотехнiчному та медичному iнститутам, в органiзацiї боротьби з польовими мишами, органiзацiї штучного заплiднення сiльськогосподарських тварин, керiвництвi практикантами з вищезгаданих спецiальностей8. Водночас в 1922 р. Ф. Омельченко очолив кафедру мiкробiологiї та патофiзiологiї Київського ветеринарно-зоотехнiчного iнституту, згодом був обраний ректором цього iнституту.

В результатi злиття Українського наукового товариства з Українською академiєю наук колишня медична секцiя товариства стала медичною секцiєю академiї. Головою її було обрано О. Корчак-Чепуркiвського, товаришами голови стали Є. Черняхiвський, О. Тижненко, В. Виноградов, А. Колесницький. Ще до злиття секцiя почала укладати 5-й том свого «Збiрника», який вийшов вже пiд час iснування її при Українськiй академiї наук, але зберiг свою попередню назву як остання книга серiї, виданої силами товариства9. В його укладаннi брав участь i Ф. Омельченко як член видавничої комiсiї. Значну увагу придiляв вiн створенню української медичної термiнологiї, до якої запропонував чимало влучних та ориґiнальних термiнiв. За його безпосередньої участi було видано також перший фаховий росiйсько-український медичний словник10. Pоботу з укладання вiтчизняної термiнологiї вiн продовжував i як член термiнологiчної комiсiї медичної секцiй Всеукраїнської академiї наук.

Працi Ф. Омельченка в галузi термiнотворчостi сприяла його висока ерудицiя та знання шести європейських мов. Спiвробiтники вiдзначали його виняткове працелюбство, скромнiсть, доброзичливiсть, педагогiчний та органiзаторський талант. Рiзнобiчно освiчена людина: вiн грав на скрипцi, малював, займався археологiєю. Його наукова спадщина, що складається з майже 90 робiт, досить рiзноманiтна, її можна роздiлити на декiлька напрямкiв. Перш за все, це питання, якi розглядав вчений в процесi прозекторської практики: патоґенез загальних iнфекцiйних захворювань, походження абсцесiв, причини тромбозу кровоносних судин тощо. Чимало уваги придiлив вiн питанням цитологiї: дослiдженню процесу сперматоґенезу11, вивченню ядерця тваринних клiтин12, гiстологiчному аналiзу пухлин13. Значна група робiт присвячена проблемам бактерiологiчної дiаґностики: етiологiї септичних ендокардитiв14, виникненню ускладнень стептококової природи при черевному тифi15 та iн.

Тематика робiт, виконаних Ф. Омельченком в стiнах Української академiї наук, в значнiй мiрi стосувалася питань аграрної науки: «Патоґенеза молочних дерматитiв у доярок», «Мiкрофлора твердого та пухкого ґрунту для городини», «Захист мiж розпорошеними укладами людських оруддiв», «Цвiльове гарбарування кролячих шкiр». В цей перiод вiн розпочав роботу над написанням пiдручника «Курс сiльськогосподарської мiкробiологiї», яку, на жаль, не встиг завершити.

Протягом багатьох рокiв Ф. Омельченко займався вивченням антропологiчного типу українця, провiвши бiльше 150000 вимiрювань на померлих (за власною методою). Проте подальша доля зiбраних ним матерiалiв невiдома.

Раптова смерть вiд нападу стенокардiї обiрвала життя вченого 4 лютого 1924 р. Гiркi рядки залишив у своєму щоденнику академiк С. Єфремов, який був присутнiй на похоронi 7 лютого: «Вдень ховали спiвробiтника Академiї, доктора Омельченка, що… помер раптом, на серце. В Софiї правили службу, а по мiсту пiшли без духовенства: якась фарисейська мiшанина стилiв. Слухаючи довгих i безталанних промов над труною перед Академiєю, думав: отак i над тобою добрi люде говоритимуть довго i нудно нiкому непотрiбнi слова i всiм буде тяжко, i всi думатимуть – та кiнчай же швидше, не тягни…»16.

Мiкробiологiчний iнститут пiсля смертi його фундатора i директора Ф. Омельченка деякий час залишався у непевному станi. 21 квiтня 1924 р. посаду директора запропонували академiку Д. Заболотному, який був тодi начальником кафедри епiдемiологiї Вiйськово-медичної академiї в Ленiнградi17. Але вiн ще не був готовий повернутися на батькiвщину, i через кiлька мiсяцiв директором Мiкробiологiчного iнституту, що вже отримав iм’я Ф. Омельченка, був обраний академiк І. Шмальгаузен18. З цього моменту напрямки роботи iнституту були переорiєнтованi вiдповiдно до наукових iнтересiв нового директора i спрямованi переважно на вивчення явищ росту та реґенерацiї. Роботи мiкробiологiчного плану також планувалися вiднинi як дослiдження росту мiкроскопiчних культур. Коли ж в 1926 р. вийшла перша збiрка iнституту, вiн вже звався «бiологiчним», але продовжував носити iм’я Ф. Омельченка19. В 1930 р., пiд час реорганiзацiї Всеукраїнської академiї наук, на базi Бiологiчного iнституту iм. Ф. Омельченка, Зоологiчного музею та кафедр зоологiчного профiлю (експериментальної зоологiї в Києвi, зоологiї в Харковi, морфологiї тварин з Приморською бiологiчною станцiєю в Одесi) було створено Інститут зоологiї та бiологiї ВУАН. В 1939 р. вiн став називатися Інститутом зоологiї АН УРСР, а згодом йому було присвоєне iм’я І. Шмальгаузена, який керував цим закладом з 1930 по 1941 рр.20

Постать Федора Омельченка до кiнця 60-х рр. ХХ столiття мало привертала увагу iсторикiв медицини, але нинi ми вже маємо певний доробок вiтчизняної iсторiографiї, достатнiй для того, щоб зрозумiти його роль у розбудовi сучасної бiологiчної та медичної науки. Проте, його життя, повне бурхливих подiй, його багата наукова спадщина ще чекають на своїх дослiдникiв.

Свiтлана Руда

1Квитницкий-Рыжов Ю. Н. Видный украинский учёный-медик Ф. З. Омельченко // Советское здравоохранение. – 1964. – Т. 23. – № 7. – С. 80– 83; Омельченко Федiр // Пундiй П. Українськi лiкарi. Бiобiблiографiчний довiдник / Пiд ред. Я. Ганiткевича. – Кн. 1. – Львiв; Чикаго, 1994. – С. 165–166; Федiр Омельченко – мiкробiолог, патолог i антрополог, вчений i органiзатор української медичної науки, академiк ВУАН // Ганiткевич Я. Українськi лiкарi-вченi першої половини ХХ столiття та їхнi науковi школи. – Львiв, 2002. – С. 202–204. 2Черняхiвський О. Природничо-лiкарська i медична секцiя Українського наукового товариства в Київi // Україна. – 1929. – Сiчень – лютий. – С. 42–45. 3Онопрiєнко В., Реєнт О., Щербань Т. Українське наукове товариство. 1907– 1921 роки. – К., 1998. – 242 с. 4Інститут рукописiв НБУВ. – Ф. Х, спр. 31840, арк. 2. 5Там само. – Спр. 31752. 6Храмов Ю., Руда С. П., Павленко Ю., Кучмаренко В. Рання iсторiя Академiї наук України (1918– 1921). – К., 1993. – 247 с. 7ІР НБУВ. – Ф. 1, спр. 26251, арк. 1–2. 8Звiдомлення Всеукраїнської академiї наук за 1923 рiк (З нагоди п’ятирiчного iснування Академiї наук: 1918–1924). – К., 1924. – 166 с. 9Збiрник медичної секцiї Українського наукового товариства в Київi. – Кн. 5. – К., 1922. 10Росiйсько-український медичний словник. Матерiяли до української медичної термiнологiї / Пiд ред М. Галина. – К., 1920. 11Омельченко Ф. Сперматогенез и его биологические основы. Докт. дис. – СПб, 1898. – 71 с.; Омельченко Ф. Двойственность семенных тел у человека и животных // Русский врач. – 1908. – № 48. – С. 1604– 1606. 12Омельченко Ф. Роль ядрышка в непрямом делении клеточного ядра // Врач. – 1898. – № 7. – С. 189–190. 13Омельченко Ф. Ранний гистологический признак рака многослойного полиморфного эпителия в связи с морфологией волокнистой тканевой сетки // Русский врач. – 1910. – № 44. – С. 1553–1556. 14Омельченко Ф. К вопросу об этиологии язвенно-бородавчатого эндокардита и его клиническом значении // Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии. – 1900. – Т. 9. – С. 1–8. 15Омельченко Ф. Этиология осложнений и последовательных заболеваний при брюшном тифе по патологоанатомическому материалу // Русский врач. – 1904. – № 32. – С. 1096–1100. 16Єфремов С. Щоденники. 1923– 1929. – К., 1997. – С. 70. 17ІР НБУВ. – Ф. 1, спр. 26302, арк. 1–1 зв. 18Там само. – Спр. 26309, арк. 1–2. 19Збiрник праць Бiологiчного iнституту iм. Ф. Омельченка / Вiдп. ред. І. Шмальгаузен. – Ч. 1. – К., 1926. – 173 с. 23Институт зоологии // История Академии наук Украинской ССР / Под ред. Б. Е. Патона. – К., 1979. – С. 643–645.