Українознавство – 2005: Календар-щорічник


ТАЛАНОВИТИЙ ВИХОВАНЕЦЬ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
(до 30-лiття вiд дня смертi Валентина Асмуса)

Чимало славних iмен подарував Українi та свiтовi Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка. Серед тих, ким по-праву можуть пишатися нащадки, є й iм’я вiдомого не лише на Батькiвщинi, але й за її межами, фiлософа, члена Мiжнародного iнституту фiлософiї в Парижi Асмуса Валентина Фердинандовича.

Народився майбутнiй видатний український та росiйський фiлософ у Києвi 1894 року. Навчався у Катеринiвському приватному нiмецькому училищi. Пiсля закiнчення училища успiшно склав iспит за ґiмназiйний курс з латини i у 1914 роцi вступив на перший курс iсторико-фiлологiчного факультету Київського унiверситету. З юнацьких рокiв Валентин Асмус мрiяв про фiлософiю, захоплювався читанням праць найвидатнiших захiдних мислителiв: Канта, Гегеля, Шопенґауера. Проте, на той час в Київському унiверситетi не iснувало окремого фiлософського факультету. Знання iз цiєї галузi студенти отримували на лекцiях з курсу фiлософiї, логiки та психологiї. Як згадував сам Валентин Фердинандович у статтi «Фiлософiя в Київському унiверситетi у 1914–1920 рр. (Зi спогадiв студента)», «серед курсiв, якi читалися на фiлологiчному факультетi в перший рiк, фiлософськi предмети займали скромне мiсце»1. Але читали фiлософiю блискучi педагоги – В. Зiнкiвський та О. Ґiляров. Вони назавжди стали прикладом глибокого iнтелекту, наполегливої працi та самовiдданостi своєму життєвому призначенню для фiлософа-по- чаткiвця. «Зiнкiвський вразив нас уже з перших лекцiй. Вiн не приховував нi релiгiйної спрямованостi, нi iдеалiстичного змiсту своїх фiлософських iдей. Бiльше того. Вiн був темпераментним пропагандистом цих iдей»2, – згадував через багато рокiв потому вдячний учень талановитого педагога. «Ґiляров був багато в чому антиподом Зiнкiвського. Нiякої пропаганди релiгiйного iдеалiзму в його лекцiях не було»3, – зазначав Асмус у спогадах про роки навчання у Київському унiверситетi. Така широта поглядiв та рiзноманiтних теорiй, представлених в унiверситетських курсах, дозволили сформувати широкий кругозiр та здатнiсть до самостiйного мислення у тогочасних студентiв. «Вражало те, що в унiверситетському викладаннi фiлософiї того часу було повне замовчування фiлософiї марксизму. Його просто “не помiчали”, замовчували. В жоднiй лекцiї Гiлярова, Зiнкiвського, а пiзнiше – Спекторського, Якубанiса ми нi разу не чули навiть iмен найвидатнiших фiлософiв-марксистiв – нi Маркса, нi Енгельса, нi Плеханова, анi Ленiна, не говорячи вже про Лафарга, Каутського та iнших менших рангом. Для найвченiших, найосвiченiших професорiв фiлологiчного факультету марксистських фiлософiв немовби й не iснувало»4.

На жаль, багато що iз надбань у сферi викладання та фiлософської рефлексiї було втрачено в часи совєтiзацiї України. Недаремно саме з поколiння, якому пощастило студiювати у старої унiверситетської професури, виросли в подальшому найвидатнiшi радянськi фiлософи, твори яких стали класикою української та росiйської фiлософiї.

Все подальше життя Асмуса пiсля закiнчення Київського унiверситету у 1919 р. було тiсно пов’язане iз фiлософськими дослiдженнями. Вiн вiв педагогiчну та науково-дослiдницькку дiяльнiсть, працюючи на кафедрi фiлософiї фiлософсько-соцiологiчного вiддiлення Українського iнституту марксизму-ленiнiзму. Кафедрою в той час завiдував С. Семковський.

Проте, обставини життя склалися так, що у 20-х роках Валентину Фердинандовичу довелось залишити своє рiдне мiсто i переїхати до Москви. З 1939 р. Асмус стає професором кафедри фiлософiї Московського унiверситету. Вiн читає курс логiки та iсторiї античної лiтератури. З 1956 р. до кiнця свого життя фiлософ працював старшим науковим спiвробiтником Інституту свiтової лiтератури iменi О. М. Горькогою. Широта кругозору, глибока обiзнанiсть у багатьох галузях наукового знання дозволили Валентину Фердинандовичу стати у ряд найвидатнiших фiлософiв радянської доби. Саме його перу належить цiла низка фундаментальних праць з логiки, фiлософiї, дiалектики, багато з яких i сьогоднi не втратили своєї актуальностi: «Диалектический материализм и логика»; «Очерк диалектики в новой истории философии», «Диалектика Канта», «Маркс и буржуазный историзм», «Логика», «Учение логики о доказательстве и опровержении», «Декарт», «Философия Иммануила Канта», «История античной философии», «Проблемы интуиции в философии и математике (Очерк истории: ХVІІІ – начало ХХ ст.)». Крiм того, до творчого доробку Асмуса належить величезна кiлькiсть наукових статей з рiзних проблем фiлософiї, логiки, дiалектики, теорiї пiзнання. Чималу цiннiсть мають i його спогади, зокрема, про Київський унiверситет. Жива мова викладу, тонкий аналiз, iнтелектуальний рiвень цих робiт привертають до себе особливу увагу читачiв. Визнанням високого професiйного рiвня мислителя стало обрання його дiйсним членом мiжнародного Інституту фiлософiї в Парижi.

Помер Валентин Фердинандович Асмус у 1975 роцi.

Ірина Грабовська

1Асмус В. Фiлософiя в Київському унiверситетi у 1914–1920 рр. (Зi спогадiв студента) // Україна: фiлософський спадок столiть. – Хронiка – 2000. – № 37– 38. – Т. 1. – С. 587. 2Там само. – С. 590. 3Там само. – С. 591. 4Там само. – С. 605.