Українознавство – 2005: Календар-щорічник


ПІАНІСТКА З РОДИНИ ОКУНЕВСЬКИХ
(до 130-рiччя вiд дня народження Ольги Окуневської)

Гуцульське село Яворiв, що неподалiк Косова, прославилося на весь свiт своїми рiзьбярами, передусiм родинами Шкрiблякiв та Корпанюкiв, про яких багато говорилося i писалося за радянських часiв. За цих же часiв iнша, не менш видатна родина – Окуневських, яка дала українськiй культурi визначних дiячiв у галузi полiтики, лiтератури, музики та науки, свiдомо замовчувалася цiєю ж владою, i, зрештою, загубилася на зигзагах iсторiї…

Старий священичий рiд Окуневських, без перебiльшення, був одним з патрiархiв культурного вiдродження на Покуттi. До їхнього кола входили також родини Кобринських, Шухевичiв, Озаркевичiв i ще багато iнших, про яких сучасний українець мало що знає.

Жили Окуневськi у Яворовi з 1868 року. Цьому селу ще задовго до Криворiвнi, завдяки саме Окуневським, судилося стати своєрiдною українською Меккою, куди приїздили такi виданi i тогочаснi українськi письменники, поети, дiячi науки i культури як Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Михайло Грушевський, Гнат Хоткевич, Володимир Шухевич, чех Францiшек Ржегорж та багато iнших.

В родинi Окуневських було шестеро дiтей, з них двоє померли у молодому вiцi, а iншi четверо були заслуженими перед народом культурно-освiтнiми дiячами, але незаслужено забутi їхнiми нащадками. Згадаємо їх побiжно.

Найстарший Теофiл (1858–1937) закiнчив юридичний факультет Вiденського унiверситету, був вiдомим громадським i полiтичним дiячем; посол вiд радикальної партiї в австрiйському парламентi у 1897–1900 i 1907–1918 роках, член Української нацiональної ради ЗУНР (дипломатична робота у Францiї), а пiсля поразки республiки вже до кiнця своїх днiв жив у Городенцi, працюючи адвокатом, чесно захищаючи права українського народу.

Молодший Ярослав (1860–1928) закiнчив медичний факультет Вiденського унiверситету, був вiйськовим лiкарем, адмiралом австро-угорського флоту (перший гуцульський адмiрал); нагороджений багатьма орденами рiзних держав. Об’їздив увесь свiт. Людина демократичних переко- нань, широких поглядiв, патрiот-народолюбець. Крiм медицини багато часу i зусиль вiддавав громадсько-культурним справам. Ще у студентськi роки був одним з керiвникiв українського товариства «Сiч», у часи ЗУНР очолював медичну мiсiю республiки у Вiднi. Великi його заслуги в розвитку української публiцистики, мемуаристики, у збагаченнi нашої лiтератури художньо-документальними нарисами з життя i побуту iнших народiв. Про його два томи «Листiв з чужини» І. Франко сказав, що вони займають «почесне мiсце в нашiй небагатiй туристичнiй лiтературi».

Наталiя (1864–1923) – активiстка жiночого руху в Галичинi й на Буковинi, що його органiзувала Н. Кобринська – родичка Окуневських по матерi. Брала участь у пiдготовцi альманаху «Наша доля». Була учасницею першого в iсторiї України масового походу в Єрусалим та iншi мiсця земного перебування Ісуса Христа.

З того самого роду по батьковiй лiнiї походила Софiя Окуневська-Морачевська – перша жiнка-лiкар в Австро-Угорськiй iмперiї, письменниця, збирачка фольклору, вiдома вчена в галузi гiнекологiї i та, завдяки якiй українська лiтература має Ольгу Кобилянську. Вона єдина, яку згадує Українська радянська Енциклопедiя.

Ольга (1875–1960) – наймолодша донька в родинi Окуневських. У Яворовi минуло її дитинство. Вчилася у мiсцевiй парафiяльнiй школi. Ми не знаємо пiд чиїм впливом i коли захопилася Ольга музикою, але достеменно вiдомо, що музичну освiту вона отримала у Вiденськiй консерваторiї. Потiм 4 роки прожила у Києвi, навчаючись у Миколи Лисенка. У Києвi знайомиться з Лесею Українкою i стає «вхожою» до кiл нацiонально свiдомої української iнтелiгенцiї.

По закiнченнi навчання повертається у Якорiв через Чернiвцi, де познайомилася i подружилася з О. Кобилянською.

З 1896 року Ольга Окуневська починає вчителювати у Перемишлi у музичнiй школi. Бере активну участь у громадському життi Перемишля i Львова. Виступала на першому концертi-ювiлеї Івана Франка, який влаштувала студентська молодь Львова 30 жовтня 1898 року1.

Ольга Окуневська займалася сольною концертною дiяльнiстю, виступаючи в мiстах Захiдної України. Як акомпанiатор вона виступала разом з всесвiтньо вiдомою спiвачкою Соломiєю Крушельницькою, про що збереглися досi театральнi афiшi, якi це пiдтверджують. Достеменно невiдомо як i де познайомилися двi великi артистки, але ймовiрно через брата Теофiла.

На початку ХХ ст. Ольга на деякий час полишає викладацьку роботу у Перемишлi i повертається у гори, в Яворiв. Тут у липнi 1901 року зупинялася Леся Українка, коли їхала на лiкування в Буркут, про що докладно описано в її листi з Буркута до Ольги Кобилянської, датованому 1 серпня 1901 року. В листi з повагою зазначено, що Ольга Окуневська «…стала значно лiпше грати i сама стала куди цiкавiшою, нiж була у Києвi»2.

З 1903 року Ольга знову повернулася до педагогiчної працi у Перемишлi i скоро стала директором дiвочого лiцею, в якому була музична школа. Про музичну школу в Перемишлi читаємо: «Учительський збiр школи фортепiано з панi Ольгою Окуневською на чолi може бути справдi гордий з результатiв своєї важкої працi: вiн поставився як ще, мабуть, нiколи… Не треба, мабуть, i казати, що левина доля заслуги належить знаменитiй просто учительцi i директорцi школи панi Ользi Окуневськiй, що своїм ученицям, особливо ж надiйним, вiддається всiєю душею, з правдивим пожертвуванням… Такою роботою твориться для нашої музичної культури правдиве, хоч i невидиме: “Пам’ятник, довговiчнiший за бронзу”. Бо всi дiвчата… усюди внесуть почуття правдивої краси i пiєтизму та змагання до дiйсно високого артистизму…»3

Серед учениць Ольги Окуневської було чимало здiбних, але двi з них – особливо талановитi. Це Володимира Божейко та Наталiя Кмiцикевич-Цибрiвська. Ще коли вони навчалися в музичнiй школi у Перемишлi в газетi «Дiло» (1912) писалося: «Оцi двi ученицi могли б становити втiху i гордiсть кожного музичного педагога, i їх учительцi (Ользi Окуневськiй. – Авт.) тiльки погратулювати»4. Обидвi ученицi стали неабиякими пiанiстками i педагогами, а їх учителька Ольга Окуневська вклала їм у душу всю свою любов i музичний хист, який вони передавали учням наступних поколiнь.

У 1923 роцi, пiсля смертi сестри Наталки, Ольга покидає педагогiчну працю i назавжди повертається в Яворiв у будинок своїх батькiв, в «монастир», як любили називати його сестри. З собою забрала улюблене фортепiано австрiйського виробництва. Часто грала на ньому, звуки його розносилися далеко по сусiднiх горах. Нiкуди не виїздила, але з великою любов’ю приймала дорогих їй гостей, чи то рiдних братiв Теофiла i Ярослава, чи Ольгу Кобилянську та iнших.

Ольга прожила найдовше з усiх Окуневських i померла у 1960 роцi. Прожила самотньо. До 1939 року вона вела велике господарство, мала прислугу, яка їй допомагала. З приходом радянської влади господарство лiквiдувалося, прислуги не стало, i стара жiнка доживала свiй вiк у матерiальних нестатках. Вона слабо орiєнтувалася в практичних справах, чим користувалися не завжди совiснi люди. Так, iнструмент купив у старої пiанiстки один панок з Косова майже за безцiнь i незабаром вивiз його у Палестину, де вигiдно продав5.

Іншi безцiннi речi, релiквiї, книжки (сiмейна бiблiотека налiчувала книжки п’ятьма мовами), якi становили гордiсть української культури й повиннi були належати народовi, потрапили до рук колекцiонерiв та спекулянтiв. Громадськiсть виявила абсолютну байдужiсть до людини, яка так багато зробила для української культури. Навiть на її могилi встановлено хрест без напису. Що вже говорити про згадку в енциклопедiях чи довiдниках?

Ольга Окуневська була однiєю з перших талановитих професiйних пiанiсток Галичини. Разом з Ольгою Цiпановською (ще однiєю українською пiанiсткою i педагогом) вони були засновницями фортепiанної школи в Перемиському дiвочому лiцеї. Можна без перебiльшення стверджувати, що iсторiя галицької професiйної фортепiанної музики бере свiй початок саме вiд цих двох пiанiсток.

Своєю самовiдданою педагогiчною та громадською працею i концертною дiяльнiстю вона примножила славу свого роду, який, на вiдмiну вiд iнших, не вдалося нi онiмечити, нi ополячити, нi перетворити на перевертнiв, як це часто бувало. Час вшанувати пам’ять про всю родину Окуневських та про першу пiанiстку з цього роду – Ольгу Окуневську. Вона заслуговує цього.

Марiя Будз

1Людкевич С. Старогалицька фортеп’янна музика XIX ст. // Людкевич С. Дослiдження, статтi, рецензiї, виступи / Упор. З. Штундер. – Львiв, 2000. – Т. II. – С. 404–405. 2Українка Л. Лист до О. Ю. Кобилянської // Зiбрання творiв у дванадцяти томах. – К., 1978. – Том 11. Листи (1898– 1902). – С. 260–264. 3Дiло. – 1911. – № 34. 4Дiло. – 1912. – № 56. 5Гуменюк В. Порванi струни родини Окуневських // Гуцульщина. – 1994. – Вересень. – № 6 (42).